Гетьман Іван Виговський

Вiн мав рiдню мiж сенаторами, магнатами, князями Соломирецькими й Любецькими, Друцькими, Четвертинськими i пнувся й собi за значною рiднею, бо сам був роду сенаторського.

– Чом же вiн не видав своеi дочки замiж?

– Певно, ждав жениха для своеi дочки якогось сенатора, а може, й князя. Сенатори й князi не сватали ii, бо були високi задля неi, а за нижчих ii батько не давав, хоч ii вже сватало зо два вiйськових чи шляхтичiв, – сказала Катерина. – От i вийшло для Олесi нi тпру, нi ну! А старий був упертий, надутий, аж роздутий.

Пнувся, мов жаба на купинi, яка збираеться квакнути з усiеi сили.

Не встигла Катерина доказати свого оповiдання, як попiд вiкнами майнули двi жiночi постатi. Вони простували стежкою, протоптаною в снiгу попiд самою стiною. Проти сонця на стрiсi снiг почав розтавати. З навислоi на стрiсi льодовоi бахроми вода стiкала просто на стежку. Обидвi панii повернули з стежки на снiг i загрузли трохи не по колiна. Вони обернулись до, вiкна i вглядiли Катерину. Катерина махнула на iх рукою: заходьте, мов, сюди, до мене в гостi! Старша панiя пiдвела очi вгору, кивнула головою, неначе говорила: та до тебе ж iдемо, не куди! Але краплi води полились iй на лице.

Вона втерла вид хусточкою, вийнявши ii з рукава. Iван Остапович чогось стривожився i нiби трохи злякався, вглядiвши в вiкно молоду бiлу паняночку з тiткою. Вiн вхопив з стола люльку i почимчикував в далеку кiмнатку.

Незабаром увiйшли в свiтлицю Павловська та Олеся, роздяглися в самiй свiтлицi i поклали своi кунтушi на стiльцях.

Катерина попросила iх сiсти на канапцi, а сама присунула дзиглик до канапи i сiла з шиттям проти iх. Почалась розмова про вчорашнi й сьогоднiшнi процесii та церемонii. Катерина не втерпiла i похвалилась, що й до iх приiхав з Чигирина писар гетьмана Богдана, був на тих церемонiях i розказав iй про все. Катерина розказала все, що говорив iй Виговський, так гарно, що обидвi панii слухали ii з великою цiкавiстю, iм обом хотiлось побачити того гетьманського писаря i од його почути дещо цiкаве i про Чигирин, i про гетьмана.

Виговський, увiйшовши в невеличку кiмнатку, причепурився перед дзеркалом, закрутив своi вуси вгору, по-шляхетськи, причесав короткi кучерi i незабаром вийшов до гостей, щоб зблизька подивитись на ту бiляву Олесю. В маленьких дверях свiтлицi з'явилась його здорова, мужня фiгура. Вiн низько нагнув голову, щоб не черкнутись лобом об одвiрок, переступив через порiг i випростався на ввесь свiй високий зрiст.