Гетьман Іван Виговський

Вiн був чоловiк нерозтратливий, хоч i не скупий, i наймав собi невеличку кватиру недалеко од гетьманського двору. Од гетьмана вiн брав добре вдержування. Чужоземськi посланцi надаряли його коштовними подарунками. Але в той час вiн ставив на свiй кошт монастир коло Чигирина i тратив на будування монастиря чимало грошей.

Iван Остапович увiйшов у свою тiсну кватиру, i вона здалася йому тепер надзвичайно сумною.

"От було б добре, якби оце з моеi хати вибiгла назустрiч менi Олеся, привiтала мене ласкаво, обвила менi шию повними руками, пригорнулась до мене, сiла зi мною поруч отут на канапцi i розважала мене своею тихою розмовою", – думав Iван Остапович, сидячи на канапцi.

Надворi i в покоях стояла мертва тиша. Маленькi вiкна стали нiби слiпнути: надворi вже сутенiло. Вечiр заглядав у всi маленькi вiконця, а по кутках стояли темними стовпами дiди-тiнi. В недобре натоплених покоiчках було холодно. Виговський важко зiтхнув i глянув на столи, на поскладанi в купи усякi канцелярськi папери. I цi столи навели на його смуток.

Йому здавалось, що i тi покоi, i тi столи не наводили б на його душу такого смутку, якби по тих покоях походжала Олеся. Перший раз на своему вiку вiн почував свою самiтнiсть, почував нудьгу. Перший раз на вiку найшов на його душу якийсь смуток, якийсь жаль, невiдомий до того часу серед походiв та битв, серед бурливого козацького життя. I несподiвано в його душi виник лелiйно-бiлий вид Олесi: i стало йому на серцi веселiше, стало нiби i в покоях теплiше i яснiше.

"Битви й битви, битви плили за битвами, як днi за днями! а мое серце не зазнало волi, не зазнало щастя.

Жаль менi себе, жаль свого серця! – Виговський важко зiтхнув. – Одначе час йти до гетьмана, а то гетьман, мабуть, мене жде", – подумав Виговський i вхопив з стола кiлька листiв, витяг з кишенi своi записи, зробленi в Киевi про посланцiв та митрополита, i швиденько почимчикував до гетьмана Богдана.

Гетьман привiтався з ним дуже ласкаво i все розпитував про посланцiв, про присягу киян та про митрополита.

Виговський насилу дiждався вольних днiв на масницi, одпросився в гетьмана i поiхав до Киева. Вiн зайшов в гостi до Павловськоi, побачився з Олесею. I Павловська, i Олеся так само радо привiтали його, як i переднiше. Тiтка Якилина запросила його прийти до неi на обiд другого дня. Стiл знов аж захряс пiд пирогами, варениками, мнишиками та усякими наiдками, пiд наливками та всякими настойками. На обiдi була якась родичка покiйного чоловiка Павловськоi.