Гетьман Іван Виговський

– А ми вже бачились з вами, пане Виговський! -обiзвалась рiзким, зовсiм не старечим голосом Любецька.

– Мав щастя стрiнутись з вами в панi Павловськоi, – сказав Виговський веселим голосом. Вiн примiтив, що вчинив добре враження на стару княгиню.

– Сiдайте ж у нас! – промовила Любецька, сiдаючи на канапi.

Павловська сiла поруч з нею так проворно, неначе впала на канапу, аж канапа заскрипiла. Виговський сiв на стiльцi.

Не встигли вони перекинутись кiлькома словами, як дверi знов скрипнули так раптово, неначе хто рiзнув ножем по горлянцi.

На дверях з'явився старий князь Любецький. Вiн був невеликий на зрiст, кремезний дiд з сивою довгою бородою. На головi вилися розкiшнi чорнi кучерi, неначе припалi порохом. Старий оксамитовий вишневий жупан так злиняв i повитирався, що на йому подекуди свiтились нитки. Князь кинув неспокiйними очима на Виговського; здивованi й виряченi його очi неначе питали у Виговського:

"Чого ж оце ти до мене прийшов? Яке дiло маеш до мене? Навiщо ж ти менi здався?"

Павловська назвала на ймення Виговського.

Князь привiтався з ним гордовито i все дивився на його, вирячивши здоровi карi очi. Очi були неласкавi, лице надуте, брови насупленi.

– Познайомившись з панею Павловською та з панною Оленою Стеткевичiвною, навiть завiвши приятельство, я з щирим серцем бажаю познайомитись i з iх близькою рiднею, якою ви iм доводитесь, – обiзвався Виговський.

"Навiщо менi це здалося?" – неначе говорили гострi князевi очi; одначе князь ласкаво поклонився Виговському i промовив:

– Спасибi вам, пане генеральний писарю! спасибi за честь! Сiдайте ж в моiй господi! – сказав Любецький, i його очi стали веселiшi.

У Виговського стало легше на душi.

– Чи по дiлу прибув до Киева, пане генеральний писарю, чи на прощу?

– Приiхав я до Киева на прощу, побував в Печерському монастирi i в печерах, приiхав я i по дiлу, – сказав Виговський.

– А у нас в Киевi сталася велика змiна: запанувала Москва, наiхали московськi стрiльцi, десь узявся московський воевода, – почав говорити князь.

– Така, князю, була умова Богдана з царем, щоб у Киевi сидiв московський воевода з стрiльцями, – знехотя обiзвався Виговський, – треба було прийняти цих гостей.

– То-то й горенько… що цi гостi незабаром стануть в нас хазяiнами! – сказав Любецький. – Не сподобались менi цi гостi За Польщi нам, шляхтичам, i князям, навiть православним, було лiпше. Я сам православний i шкодую за Польщею.

– Але, князю, змiнити дiла вже не можна.