Гетьман Іван Виговський

Княгиня замовкла, надулась, неначе розсердилась на свою родичку.

Князь пересердився, вгамувався й сiв; вiн втомився од гнiву й бiгання i важко одсапував. Виговський задумав тепер приступити до дiла, хоч примiчав, що князь неласкаве подивиться на його сватання.

– Я оце прийшов до вашоi княжоi милостi по великому дiлу задля мене. Я думаю сватати панну Стеткевичiвну, вашу родичку. Вона ласкава до мене i дала вже менi слово. Але вона сирота, а ваша милiсть доводитесь iй родичем. Чи згодитесь ви з княгинею видати за мене вашу небогу? – промовив смiливо Виговський.

Князь швидко пiдвiв голову, аж кинувся, неначе хто кинув на його стрiлою i влучив в груди.

– Ти хочеш женитись з Оленою Стеткевичiвною?

– Хочу, i хочу знати думки вашоi милостi про це велике задля мене дiло.

– Гм… гм… Не радив би я Олесi виходити замiж за козака. Я не люблю козакiв! – знов, спахнувши, промовив князь. – Не буде од мене на це згоди. Одначе… одначе… Олена мае ближчих родичiв i опiкунiв. Прошу, питайте в iх!

– Але, князю, коли буде ласка вашоi милостi й згода, то все-таки й ваша милiсть допомiг би менi в цьому дiлi.

I ви, княгине, допомогли б менi, i вас прошу про це дiло!

Княгиня перестала розмовляти з Павловською i надулась. Вона й не глянула на Виговського, а тiльки поглядала на князя, неначе говорила: "I як вiн насмiлився сватати родичку князiв i сенаторiв, цей козак з убогих шляхтичiв з села Вигова?" Князь мовчав i тiльки крутив своi довгi сивi вуси. Усi замовкли. В свiтлицi стало тихо.

Всiм було нiяково. Князь не мав охоти говорити й мовчав, неначе був дуже зобиджений.

В той час дверi помалесеньку заскрипiли i далека княгинина родичка з маленькою головкою внесла кубки i здорову пляшку старого меду. Князь мовчки поставив кубки на стiл, мовчки налив iх медом, випив сам i подав кубок Виговському й Павловськiй. Всi пили мед i мовчали. Княгиня була нiби сердита: гнiв свiтився в ii очах. Вона дуже не любила козакiв, бо була католичка.

Випивши кубок, Виговський встав i почав прощатись.

Встала й Павловська, невесела й задумана. Князь i княгиня розпрощались неласкаво, неначе виганяли з свого дому Виговського.

– Погана справа для мене в цих князiв! – промовив Виговський до Павловськоi, вийшовши з дому, – неласкавi до мене цi князi.

– Їдь, пане Йване Остаповичу, в Мокрани до Олесиного опiкуна, поговори з ним. Може, з ним буде тобi лiпша справа.

Павловська з Виговським вернулись додому i ввiйшли в свiтлицю.