Гетьман Іван Виговський

Вiн не повинен не додержати свого слова.

– Вiр, вiр iм, мое серце! А я вже звiрилась раз i другий, то й буде з мене на ввесь вiк. Один мiй жених присватався до мене. Тато не хотiли видавати мене за його, бо вiн був дуже вбогий шляхтич. Тодi вiн намовив мене, щоб я втiкла з ним, iй же богу, признаюся, що я вже хотiла з ним тiкати! – i вiн, як поiхав, то вже й не вернувся! – бiдкалась панна Павлина плаксивим голосом. – Ой, не йму я iм вiри од того часу, i всiм паннам буду заказувати, щоб не йняли iм вiри.

– Цьоцю Павлино! Виговського становище поважне й високе: йому нiяково дурити мене, дочку Богдана Стеткевича i князiвни Соломирецькоi.

Є, мабуть, якась iнша притичина, а дурити мене, родичку сенаторiв та князiв, такому поважному й немолодому козаковi нiяк не випадае.

– Може, ти й правду кажеш, – сказала тiтка.

– Цьоцю! Розкажiть менi якусь iсторiю. Ви так гарно розказуете, неначе по книжцi читаете, – просила Олеся.

– Не знаю, що б тобi розказати. Хiба розкажу тобi про Олексiя, чоловiка Божого.

Олесi не хотiлось слухати про святих. Згадка про Виговського направила ii думки на iншу стежку: iй заманулось говорити або слухати про любощi.

– Потривайте, цьоцю! Розкажiть менi яку iсторiю про рицарiв! Ви багато знаете тих iсторiй.

– Потривай! Нехай пригадаю, – сказала тiтка.

– Де то ви, цьоцю Павлино, дiставали тi книжки з такими цiкавими iсторiями, котрi ви менi розказували?

– То, серце Олесю, ще як мiй панотець служив за управителя в одного польського пана на Волинi, то вiн випрошував тi книжки в пана задля мене, бо знав, що я дуже люблю читати.

Я тобi ще не розказувала однiеi iсторii про молодого рицаря Германа. А ця iсторiя дуже схожа на твою iсторiю з Виговським.

– Схожа! – аж крикнула Олеся i перестала вишивати. – Розкажи ж менi, серце цьоцю, ту iсторiю, коли вона схожа на мою.

– Це дiялось десь далеко за границею, в нiмецькiй землi. Там жив дуже багатий рицар, князь Адольф. В його була одним-одна дочка Розалiя, гарна, як янгол; бiла-бiла, з русявими кучерями; щоки в неi були свiжi та рум'янi, як рожi, уста, як тi коралi, а очi блакитнi, як небо.

Батько ii був багатий рицар i мав свое чимале царство як король. Багато молодих рицарiв наiздило в палац, багато iх сваталось за Розалiю, але вона нi за кого не хотiла виходити замiж. Вже батько й мати сердились на неi, силували ii вибрати собi жениха, а вона неначе затялась: не хочу та й не хочу, бо тi усi женихи менi не до вподоби.