Гетьман Іван Виговський

Погане дiло вчинив гетьман, що одiбрав Украiну од Польщi, – говорив Стеткевич спокiйним голосом, – гюгано, погано!

– Але ж католики-дiдичi одняли од козакiв вольностi, не зважаючи на свою просвiту; та ще треба додати, що тi пани не польського, а украiнського роду, тiльки вони сполячились, покатоличились i стали ворогами для Украiни, для народу i для козакiв; цi обляшки нашоi кровi вчинили нам стiльки лиха, скiльки й правдивi польськi пани, ще й бiльше за iх, – сказав Виговський, висловлюючи не своi, а бiльше офiцiальнi думки того часу, думки гетьмана Богдана.

– Так воно, так, але з плином часу все б те змiнилося, сталося б iнакше i настали б лiпшi порядки i в Польщi, i на Украiнi, бо скрiзь в Європi все йде до лiпшого, а не до гiршого становища, йде до гуманiзму. Там блиснув свiт гуманiзму, i вiн освiтив би Польщу, а за нею й Украiну. З Москви цей свiт не пiде, та там його й загасили б, якби вiн туди зайшов: туди його не пустять, про це нема що й казати.

– Коли вже так сталося, то тепер трудно це змiнити, – обiзвався Виговський, вихиляючи кубок венгерського.

– Ваша правда, пане генеральний писарю! На все Божа воля… Я кальвiнiст i вiрую в незмiнне боже призначення i для усяких держав, i для поодиноких людей. Як судив Бог спокон вiкiв, так воно й буде. Але козаки вчинили негарне дiло, недобре. Погано, погано! Кальвiнiсти мали недавно волю держатись своеi вiри в Польщi, ми здiймали темнi пута з людського розуму, ми любимо науки й просвiтнiсть, любимо ширити iх в суспiльствi.

Стеткевич задумався, а Виговський, впоравшись коло зайця, прийнявся за печеню з тетерi i заливав ii венгерським, переглядаючись з Олесею.

– Козаки знищили на Украiнi шляхту, порiвняли усi верстви суспiльства, через що просвiчена православна шляхта, що зiсталась на Украiнi, iще не пристала до католицтва та соцiнiанства, спроститься. Ох, не люблю я за це гетьмана Богдана! – аж зiтхнув важко старий кальвiнiст i глянув з презирством на Виговського.

"I цей спiвае тiеi ж, що спiвав менi князь Любецький, хоч тихеньким соцiнiанським голоском. Вони ворогують проти козакiв. Чи вдасться ж мое дiло? Чи згодиться ж то старий журавель видати за мене Олесю. – I Виговський, вдоволивши свiй апетит, i собi задумався, схиливши голову.