Безодня Маракота

Я кинувся на цей лемент, грузнучи в пiску та перескакуючи через камiння. Подумки мiркував про те, що сталося.

Приблизно за чверть милi вiд мого будинку е високий пiщаний пагорб, iз якого видно всю околицю. Дiставшись до його вершини, я на мить зупинився. Ось мiй старий сiрий будинок, ось човен. Все виглядало так само, як i до мого вiдходу. Однак поки я вдивлявся, знову почувся пронизливий зойк, ще гучнiший, нiж ранiше, наступноi митi з дверей будинку вивалився росiйський моряк.

На плечi тримав бiлу поставу дiвчини, й я помiтив, що навiть у такому поспiху вiн нiс ii дбайливо та шанобливо. Я чув ii дикi волання та бачив, як юнка чинить вiдчайдушний опiр, намагаючись вирватися з обiймiв захопника. Позаду них дрiботiла моя стара економка, вiрна й вiддана, як старий пес, який хоча i не може бiльше вкусити, але все ще скалить беззубу пащу на ворога. Вона ледве встигала за втiкачами, розмахуючи довгими руками та щедро обсипаючи зайду шотландськими прокльонами та лайками. Я одразу ж второпав, що вiн прямуе до човна. В моiй душi раптово спалахнула надiя, що дiстануся до човна ранiше за них. Щодуху я кинувся бiгти до берега i, зарядивши на ходу револьвер, вирiшив раз i назавжди покласти край цим вторгненням.

Але було запiзно. На той час, коли я добiг до берега, моряк уже встиг вiдплисти на добру сотню ярдiв, i я бачив, як при кожному потужному ударi весел човен високо пiдкидало вгору.

У безсилiй лютi я видав дикий клич i, як загнаний звiр, став кидатися туди i сюди по берегу. Вiн обернувся та побачив мене. Пiднявшись iз лави, вiн витончено вклонився та махнув менi рукою. Це не був жест трiумфу чи глузування. Як я не був розлючений i засмучений, але второпав, що це – урочисте та ввiчливе прощання. Потiм вiн знову взявся за весла, i маленька шлюпка помчала по морю на вихiд iз бухти. Сонце вже зайшло, залишивши на водi лише похмуру багряну смугу, яка тягнулася далеко-далеко i зливалася на обрii з пурпуровим серпанком. Хутко перетнувши цю зловiсну смугу, шлюпка ставала все меншою i меншою, поки нiчнi тiнi не згустилися навколо неi i вона не перетворилася в маленьку цяточку в пустельному морi. Потiм розчинилася i ця неясна пляма, ii огорнула темрява, яка, здавалося, нiколи не розсiеться.