Країна імли

Замiсть радощiв, якi вiдчувае людина, котра перебувала за волосок вiд погибелi й урятувалася вiд неi, нами запанувала повна зневiра. Все, що ми любили на землi, зжер великий, невiдомий, бездонний океан, i ми залишилися на цьому пустельному островi без супутникiв i без якихось надiй. Ще кiлька рокiв, упродовж яких ми мали, наче шакали, метушитися навколо могил наших мертвих сучасникiв. А потiм i нас чекала самотня, запiзнiла смерть.

– Це жахливо, Джордже, нестерпно! – гiрко заридала панi Челленджер. – Краще б нам було вiдiйти разом iз усiма iншими.

Густi брови Челленджера зiйшлися в напружених роздумах, а його величезна волохата лапа стиснула руку, яку йому простягнула дружина. Я вже й ранiше помiчав, що вона при будь-якому смутку простягае до чоловiка руки, як дiти до матерi, коли iх щось гнiтить.

– Хоча я й не настiльки фаталiст, аби без опору миритися з усiм, – зауважив професор, – та все ж переконався на досвiдi, що вища мудрiсть завжди полягае в умiннi освоюватися з обставинами насущноi митi.

Вiн промовляв повiльно, i в його повнозвучному голосi чулося глибоке почуття.

– Я з вами не згоден, – рiшуче заперечив Саммерлi.

– Не думаю, щоб ваша згода або незгода могла б мати хоча б найменший вплив на стан речей, – зауважив лорд Джон. – Неволею чи волею вам у кожному разi доведеться з ним змиритися. Яке ж значення для нього мае ваш особистий погляд? Наскiльки пригадую, нас нiхто не питав на початку цiеi iсторii, чи згоднi ми, щоб вона сталася, i, вочевидь, тепер нас також не спитають, чи вона нам подобаеться.

– Не на неi, а на нас, – докинув Челленджер у задумi, все ще любовно погладжуючи руку своеi дружини. – Ви можете плисти за течiею та знайти душевний спокiй, можете також противитися течii i при цьому втрачати бадьорiсть i сили. Отже, вся справа в нас, тому приймiмо речi, якими вони е, i не будемо бiльше про це сперечатися.

– Але що ж нам робити, скажiть на милiсть, iз нашим життям? – спитав я i в розпачi скерував погляд на похмуре, порожне небо. – Що робити, наприклад, менi? Газет бiльше не iснуе, то чим же менi ще зайнятися, на що витрачати власне дозвiлля?

– Моя кар’ера також скiнчилася, якщо бiльше немае студентiв та унiверситетiв! – вигукнув Саммерлi.

– Я ж дякую небу за те, що ще iснуе мiй дiм i мiй чоловiк.