Країна імли

Якщо хтось iще вижив, крiм нас, то пошуки таких найiмовiрнiше увiнчалися б успiхом десь у тибетському селищi або в куренi на альпiйськiй вершинi, позаяк вони лежать на багато тисяч футiв вище за рiвень моря.

– Але якщо мати на увазi, що вже не iснуе нi кораблiв, нi залiзниць, то нам вiд цього не бiльше користi, нiж якби вцiлiлi перебували на Мiсяцi, – зауважив лорд Джон. – Але я хотiв би, принаймнi, точно знати, чи справдi небезпека вже цiлком минула, чи все ж лише ii частина залишилася позаду.

Саммерлi мало не скрутив собi карк, щоб оглянути весь горизонт.

– Повiтря стало нiби прозорiшим i чистiшим, – повiдомив вiн, вагаючись, – але i вчора воно було таким самим, i я нiтрохи не впевнений, що нам бiльше нiчого не загрожуе.

Челленджер стенув плечима.

– Менi доведеться знову повернутися до фаталiзму. Якщо колись така подiя вже вiдбулася у Всесвiтi (а це можливо), то вона сталася, безумовно, дуже давно, i тому можемо твердо розраховувати, що ще одна така катастрофа повториться нескоро.

– Все це було б дуже милим i приемним, – скривився лорд Джон, – але з досвiду знаемо, що при землетрусi, зазвичай, за одним поштовхом негайно стаеться iнший. Менi здаеться, що нам вартувало б трохи пройтися i подихати свiжим повiтрям, поки у нас ще е така можливiсть. Адже наш кисень витрачений, тому байдуже, нас застане загибель тут, чи на лонi природи.

Разючою була та повна летаргiя, що нахлинула на нас у виглядi реакцii пiсля гарячкового хвилювання та напруги останньоi доби.

Апатiя повнiстю опанувала i тiлом, i духом i наповнювала нас мiцно вкорiненим почуттям, що все даремне i недоречне. Навiть Челленджер пiддався впливу цього вiдчуття. Вiн сидiв на своему мiсцi, пiдпираючи обома руками могутню голову та поринувши в глибокi роздуми, поки лорд Джон i я не пiдхопили його пiд руки i мало не силою поставили на ноги, за що були нагородженi лише злiсним поглядом i сердитим бурчанням роздратованого бульдога. Та коли ми вийшли з нашого тiсного притулку на свiже повiтря, звична енергiя стала повiльно повертатися до нас.

Але що було нам робити на цьому цвинтарi людства? Нiколи не траплялося людям постати перед таким запитанням! Правда, ми мали можливiсть вдовольняти нашi буденнi потреби i навiть потреби в будь-якiй розкошi, в найширших межах. Всi харчовi продукти, всi виннi пивницi, всi скарбницi мистецтв були до наших послуг. Нам досить було простягнути до них руку.