Країна імли

Чи не був це один iз тих жартiв, вiд яких вiн потiм завжди вибухав таким, схожим на ревiння, шаленим реготом, що очi у нього й зовсiм зникали – з тiеi простоi причини, що тодi й обличчя його не було видно, а лише страшенно роззявлену пащеку та кудлату бороду, що трясеться? При цьому його нiтрохи не остуджували серйознi та незворушнi обличчя оточуючих.

Я кiлька разiв перечитав телеграму, але не знайшов жодних ознак, якi вказували б на ii жартiвливе спрямування. Вочевидь, це все ж було серйозне доручення, правда, вельми дивного гатунку.

У будь-якому разi, я й не подумав про те, щоб ухилитися вiд виконання його жадання, яке, без сумнiву, спричинили вагомi мiркування. Можливо, вiн мав намiр провести якийсь важливий хiмiчний дослiд, а може… Ну, це не моя справа мiзкувати про те, навiщо йому знадобився кисень. Мое завдання – роздобути його.

Я ще мав у своему розпорядженнi близько години до вiдходу потяга. Тому винайняв кеб, попередньо дiзнавшись iз телефонного довiдника адресу одного кисневого заводу на Оксфорд-стрит, i звелiв вiдвезти себе туди.

Коли я пiд’iхав до заводу, назустрiч менi з ворiт вийшли двое молодикiв, котрi з трудом тягли залiзний балон i поклали його в автомобiль, який чекав iх на вулицi. За iхньою роботою спостерiгав один старигань i при цьому чехвостив iх на чому свiт стоiть. Несподiвано вiн обернувся до мене. Цi рiзкi риси та цапина борiдка не дозволяли помилитися. Сумнiвiв не залишилося: передi мною стояв мiй старий сварливий супутник, професор Саммерлi.

– Як! – вигукнув вiн. – Ви ж не станете мене переконувати, що й ви отримали безглузду телеграму щодо кисню?

Я витягнув i простягнув йому свою телеграму.

Той зиркнув на мене i сказав:

– Так, отримав i послухався його, щоправда, вельми неохоче. Наш милий приятель такий же нестерпний, як завжди. Невже йому й справдi настiльки термiново знадобився кисень, що вiн знехтував звичними способами його постачання та вiдбирае час у людей, зайнятих бiльше за нього i значно важливiшими справами? Чому вiн не виписав його на заводi?

Я змiг лише промимрити, що на це у нього, ймовiрно, були серйознi причини.

– А може, вiн iх лише вважав серйозними? Це, в будь-якому разi, не одне й те ж. Тепер вам, звiсно, не доведеться купувати кисню, бо я й так вже везу iз собою чималий запас.

– Однак вiн, либонь, волiе, з якихось особливих мiркувань, щоб i я привiз кисню, а менi не хотiлося б дiяти проти його бажання.