«Ґлорія Cкотт»

 – Як це дiзналися?

Дiвчина всмiхнулася, але на худорлявому енергiйному обличчi Голмса усмiшка не з’явилася.

– Я хотiв би пiднятися нагору, – попросив вiн. – Утiм, спочатку подивлюся вiкна.

Вiн хутко обiйшов перший поверх, переходячи вiд одного вiкна до iншого, потiм зупинився бiля великого вiкна, що виходило на дорiжку, яка веде до стайнi. Вiн вiдчинив вiкно й ретельно, за допомогою потужноi лупи оглянув пiдвiконня.

– Що ж, тепер ходiмо нагору, – сказав вiн нарештi.

Кiмната, розташована поруч iз спальнею банкiра, виглядала дуже скромно: сiрий килим, великий секретер i високе дзеркало.

Голмс насамперед пiдiйшов до секретера й ретельно оглянув щiлину замка.

– Яким ключем його вiдiмкнули? – поцiкавився вiн.

– Тим самим, про який казав мiй син, – вiд буфета в комiрчинi.

– Де ж ключ?

– Он вiн, на туалетному столику.

Голмс узяв ключа та вiдiмкнув секретер.

– Замок добре змащений, – сказав вiн. – Не дивно, що ви не прокинулися. У цьому футлярi, мабуть, i лежить дiадема? Погляньмо…

Вiн розкрив футляр, витягнув прикрасу та поклав ii на стiл.

Це був чудовий витвiр ювелiрного мистецтва. Такого дивовижного камiння я ще нiколи не бачив. Один зубець дiадеми був вiдламаний.

– Ось цей зубець тотожний вiдламаному, – зауважив Голмс. – Будьте ласкавi, мiстере Голдер, спробуйте його вiдламати.

– Боже мене борони! – вигукнув банкiр, перелякано вiдсахнувшись вiд Голмса.

– Ну, тодi я спробую. – Голмс напружив усi сили, але спроба виявилася безуспiшною.

 – Трохи пiддаеться, але менi, мабуть, довелося б довго попiтнiти, щоб вiдламати зубець, хоча руки в мене дуже сильнi. Людинi з пересiчним фiзичним розвитком це взагалi не до снаги. Але припустiмо, що я все ж зламав дiадему. Пролунав би трiск, як пострiл iз револьвера. Невже ви вважаете, мiстере Голдер, що це сталося мало не бiля вашого вуха, а ви нiчого не почули?

– Вже й не знаю, що думати. Зовсiм нiчого не розумiю.

– Хтозна, може, все й з’ясуеться. А що ви думаете, мiс Голдер?

– Зiзнаюся, я подiляю здивування мого дядька.

– Скажiть, мiстере Голдер, чи були в ту мить на ногах вашого сина черевики або капцi?

– Нi, вiн був босий, на ньому були лише штани та сорочка.

– Дякую. Ну що ж, нам просто щастить, i якщо ми не розкриемо таемницю, то тiльки з власноi провини. З вашого дозволу, мiстере Голдер, я ще раз обiйду навколо будинку.

Голмс вийшов сам: зайвi слiди, за його словами, лише ускладнюють роботу.