Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories

На цьому грунтi й виникали чвари, i я впевнена, що це була одна з таких сварок.

– А ваш батько? – поцiкавився Холмс. – Вiн хотiв вашого шлюбу?

– Нi, вiн також був проти. Крiм батька Джеймса, цього нiхто не хотiв.

Суцiльний рум’янець залив свiже обличчя юнки, коли Холмс кинув на неi один iз своiх допитливих поглядiв.

– Дякую за цю iнформацiю, – сказав вiн. – Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо зайду завтра?

– Боюся, що лiкар цього не дозволить.

– Лiкар?

– Атож, хiба ви не знаете? Останнi роки мiй бiдний батечко весь час слабував, а це нещастя й зовсiм зламало його.

Вiн злiг, i доктор Вiлловз переконуе, що в нього сильне нервове збудження вiд пережитого горя. Мiстер Мак-Картi був единою живою людиною, яка знала тата в давнi часи у Вiкторii.

– Гм! У Вiкторii? Це дуже важливо.

– Авжеж, на копальнях.

– Саме так, на золотих копальнях, де, як я розумiю, мiстер Тернер i здобув свiй капiтал?

– Ну, звiсно.

– Дякую, мiс Тернер. Ви менi дуже допомогли.

– Будь ласка, повiдомте, якщо завтра матимете якiсь новини. Ви, мабуть, навiдаете Джеймса в казематi? О, якщо побачите його, мiстере Холмс, то скажiть йому, що я переконана в його невинностi.

– Неодмiнно скажу, мiс Тернер.

– Я поспiшаю додому, бо тато серйозно хворий. А я йому потрiбна. До зустрiчi, нехай вам Бог помагае!

Вона вийшла з кiмнати так само поспiшно, як i увiйшла, i ми почули стукiт колiс екiпажу, що вiддалявся.

– Менi соромно за вас, Холмсе, – з гiднiстю зазначив Лестрейд пiсля хвилинноi мовчанки.

 – Навiщо ви подаете надii, якi неможливо втiлити? Я не страждаю зайвою чутливiстю, але вважаю, що ви вчинили жорстоко.

– Я, здаеться, бачу шлях до порятунку Джеймса Мак-Картi, – заявив Холмс. – У вас е дозвiл на вiдвiдини в’язницi?

– Маю, але лише для нас двох.

– Тодi я змiнюю свое рiшення не виходити з дому. Ми ще встигнемо до Гiрфорда, щоб побачити бранця сьогоднi ввечерi?

– Легко.

– Тодi ходiмо! Ватсоне, боюся, ви будете нудитися, але години за двi я повернуся.

Я вiдпровадив iх до станцii, пройшовся вулицями мiстечка, вiдтак повернувся до готелю, прилiг на канапу й узявся читати якийсь бульварний роман. Однак сюжет оповiдки був занадто пласким порiвняно з жахливою трагедiею, яка постала перед нами. Я помiтив, що моi думки весь час повертаються вiд чтива до дiйсностi, тому жбурнув книжку в iнший кiнець кiмнати та занурився в роздуми про подii минулого дня.