Пригоди Шерлока Голмса

 – І все ж, зiзнаюся, менi шкода, що сьогоднi не доведеться зiграти мою звичну партiю в робер. Це перший суботнiй вечiр за двадцять сiм рокiв, який я проведу без карт.

– У сьогоднiшнiй грi ставка бiльша, нiж у ваших картярських iграх, – зауважив Шерлок Голмс, – i сама гра цiкавiша. Ваша ставка, мiстере Меррiвезер, – тридцять тисяч фунтiв стерлiнгiв. А ваша ставка, Джонсе, – людина, котру ви давно хочете спiймати.

– Джон Клей – убивця, злодiй, грабiжник i шахрай, – зазначив Джонс. – Вiн iще молодий, мiстере Меррiвезер, а вже найметкiший злодiй у краiнi: нi на кого iншого я не одягнув би кайданки так охоче, як на нього.

Вiн надзвичайна людина, цей Джон Клей. Його дiд був герцогом, сам вiн навчався в Ітонi й Оксфордi. Його мозок такий самий витончений, як i його пальцi, i хоча ми на кожному кроцi натикаемося на його слiди, вiн досi залишаеться невловимим. На цьому тижнi вiн обкраде когось у Шотландii, а наступного вже збирае грошi на будiвництво дитячого притулку в Корнуеллi. Я ганяюся за ним уже кiлька рокiв, а ще жодного разу його не бачив.

– Сьогоднi вночi матиму честь вам його представити. Менi також доводилося разiв зо два натикатися на подвиги мiстера Джона Клея, i я цiлком згоден iз вами, що вiн наймайстернiший злодiй у краiнi… Вже одинадцята година, i нам час виступати. Ви двое iдьте першим кебом, а ми з Ватсоном поiдемо другим.

Пiд час нашоi довгоi поiздки Шерлок був не надто товариський: сидiв вiдкинувшись i насвистував мелодii, якi сьогоднi почув на концертi.

Ми iздили нескiнченною плутаниною освiтлених вулиць, поки нарештi не дiсталися до Фаррiнгтон-стрит.

– Тепер уже зовсiм близько, – заспокоiв мiй приятель. – Меррiвезер – директор банку, який особисто зацiкавлений в усiй справi. Джонс також нам знадобиться. Вiн хороший хлопець, хоча нiчого не тямить у своiй професii. Втiм, у нього е одна безперечна чеснота: вiн вiдважний, як бульдог, i чiпкий, як рак. Якщо схопить когось своею клешнею, то вже не випустить… Ми приiхали.

Ось i вони.

Ми знову зупинилися на тiй самiй люднiй i жвавiй вулицi, де були вранцi. Заплативши вiзникам i слiдуючи за мiстером Меррiвезером, ми увiйшли в якийсь вузький коридор i прошмигнули в бiчнi дверцята, якi вiн вiдiмкнув для нас. За дверцятами виявився iнший коридор, дуже короткий. В кiнцi коридору були масивнi залiзнi дверi. Вiдчинивши iх, ми спустилися кам’яними схiдцями гвинтових сходiв i пiдiйшли до ще одних дверей, настiльки ж важких.