Пригоди Шерлока Голмса

Звiсно, перебуваючи в становищi неофiцiйного консультанта та помiчника жителiв трьох континентiв, котрi неабияк заплуталися в своiх справах, ви постiйно маете справу з усiлякими дивними та фантастичними явищами. Але влаштуемо практичний експеримент, поглянемо, наприклад, що написано тут, – запропонував я, пiдiймаючи з пiдлоги ранкову газету. – Вiзьмiмо перший-лiпший заголовок: «Жорстоке поводження чоловiка з дружиною». Далi е пiвстовпчика тексту, але я, навiть не читаючи, упевнений, що там нiчого нового немае. Без сумнiву, згаданi iнша жiнка, пиятика, качалка, синцi, сповнена спiвчуття сестра або власниця квартири.

Навiть бульварний писака не змiг би надряпати нiчого бiльш грубого.

– Боюся, що ваш приклад невдалий, як i вся ваша аргументацiя, – не погодився Голмс, беручи газету. – Це – справа про розлучення Дандеса, i так вийшло, що я займався з’ясуванням деяких дрiбних обставин, пов’язаних iз нею. Чоловiк був непитущим, жодноi iншоi жiнки не було, а скарга полягала в тому, що вiн завiв собi звичку пiсля iжi виймати штучну щелепу та жбурляти нею в дружину, що, погодьтеся, навряд чи примариться пересiчному новелiсту.

Вiзьмiть дрiбку тютюну, лiкарю, i зiзнайтеся, що я поклав вас на обидвi лопатки з вашим прикладом.

Вiн простягнув менi старовинну золоту табакерку з великим аметистом на кришцi. Пишнiсть цiеi речi настiльки не пов’язувалася з простими та скромними звичками мого приятеля, що я не змiг втриматися вiд зауваження з цього приводу.

– Авжеж, я зовсiм забув, що ми з вами вже кiлька тижнiв не бачилися, – сказав вiн.

 – Це невеличкий сувенiр вiд короля Богемii в подяку за мою допомогу в справi з листами Ірен Адлер.

– А перстень? – спитав я, глянувши на чудовий дiамант, що виблискував у нього на пальцi.

– Подарунок голландськоi королiвськоi родини. Але ця справа настiльки делiкатна, що я не маю права довiритися навiть вам, хоча ви люб’язно взяли на себе турботу описати деякi з моiх скромних здобуткiв.

– А зараз пригледiли якiсь справи? – поцiкавився я.

– Десять-дванадцять, але жодноi цiкавоi. Тобто всi вони по-своему важливi, але менi чомусь байдужi. Розумiете, я виявив, що саме незначнi справи дають грунт для спостережень, тонкого аналiзу причин i наслiдкiв, якi единi й складають усю красу слiдства. Великi злочини, здебiльшого, дуже простi, бо мотиви серйозних злочинiв переважно очевиднi. А серед цих справ нiчого цiкавого немае, якщо не брати до уваги одну вельми заплутану iсторiю, що сталася в Марселi.