Пригоди Шерлока Голмса

Величезна кiлькiсть пляшок, пробiрок та iдкий запах соляноi кислоти свiдчили про те, що вiн присвятив весь день своiм улюбленим хiмiчним дослiдам.

– Ну що, з’ясували, у чому рiч? – спитав я, коли ввiйшов до покою.

– Авжеж, це був бiсульфат барiю.

– Нi-нi, я питаю про цю таемничу iсторiю.

– Ах он воно що! Я думав про солi, над якими працював. А в цiй iсторii нiчого таемничого немае. Втiм, я ще вчора казав, що деякi деталi достатньо цiкавi. Шкода лишень, що цього мерзотника не можна притягнути до вiдповiдальностi.

– Але хто ж цей iндивiд, i навiщо вiн покинув мiс Сазерленд?

Голмс розтулив рота, щоб вiдповiсти, але в цю мить у коридорi почулися важкi кроки, пiсля чого у дверi постукали.

– Це вiтчим дiвчини, мiстер Джеймс Вiндiбенк, – поiнформував Голмс. – Вiн повiдомив, що буде о шостiй годинi. Заходьте!

Увiйшов чоловiк рокiв тридцяти, середнього зросту, плечистий, поголений, чорнявий, iз ввiчливими вкрадливими манерами та надзвичайно гострим, проникливим поглядом сiрих очей.

Вiн запитально поглянув на Голмса, потiм на мене, поклав свiй цилiндр на буфет i з легким поклоном сiв на найближче крiсло.

– Доброго вечора, мiстере Джеймс Вiндiбенк, – привiтався Голмс. – Гадаю, що цей лист на машинцi, в якому ви обiцяете прийти до мене о шостiй годинi вечора, написали ви?

– Атож, сер. Даруйте, що трохи запiзнився, але, бачте, я не завжди маю достатньо часу. Дуже шкодую, що мiс Сазерленд потурбувала вас цими дурницями: менi здаеться, що краще не посвячувати стороннiх у сiмейнi неприемностi.

Я рiшуче заперечував проти ii намiрiв звернутися до вас, але ви, мабуть, помiтили, яка вона нервова й iмпульсивна, i вже якщо щось задумала, переконати в зворотному ii нелегко. Певна рiч, я нiчого не маю проти вас особисто, адже ви не пов’язанi з державною полiцiею, але все ж неприемно, коли сiмейне горе стае загальним надбанням. Крiм цього, навiщо даремно витрачати грошi. Ви все одно не знайдете цього Госмера Енджела.

– Навпаки, – спокiйно заперечив Голмс, – маю всi пiдстави вважати, що зможу знайти мiстера Госмера Енджела.

Мiстер Вiндiбенк сiпнувся та впустив рукавичку.

– Дуже радий це чути, – пробелькотiв вiн.

– Чи ви знали, що будь-яка друкарська машинка мае iндивiдуальнi особливостi такою же мiрою, як i почерк людини? – спитав Голмс. – Якщо виключити абсолютно новi машинки, то годi й шукати двох, якi друкували б цiлком однаково. Однi букви зношуються сильнiше за iншi, деякi – тiльки з одного боку.