Справи Шерлока Голмса

Пан Голмс був до них дуже люб’язний. Вiн не поводив себе зверхньо i пообiцяв, що зробить усе, що зможе. Тодi е лорд Кантлмiр…

– Ага!

– Аякже, сер, ви ж знаете, що це означае. Вiн дуже гне кирпу, сер, якщо можна так сказати. Я ще можу порозумiтися з прем’ер-мiнiстром i не маю нiчого проти мiнiстра внутрiшнiх справ, вiн здаеться добре вихованим i люб’язним, але терпiти не можу цього лорда. І пан Голмс також, сер. Розумiете, вiн не вiрить у пана Голмса, i заперечував проти його залучення. Швидше за все, вiн був би тiльки радий, аби пан Голмс провалився.

– А пан Голмс це знае?

– Пан Голмс завжди знае все, що треба знати.

– Тодi будемо сподiватися, що вiн не зазнае невдачi, i що лорд Кантлмiр спiймае облизня. Менi цiкаво, Бiллi, навiщо потрiбна ця фiранка на вiкнi?

– Пан Голмс повiсив ii туди три днi тому. Там у нас е дещо цiкаве.

Бiллi пiдiйшов i вiдсмикнув фiранку, що затуляла нiшу бiля вiкна.

Доктор Ватсон не змiг стримати вигуку здивування. Там ховалася копiя його давнього друга, халат i все iнше, обличчя обернене на три чвертi до вiкна й опущене вниз, нiби читае невидиму книжку, тодi як тiло сидiло глибоко у фотелi.

– Ми нахиляемо ii пiд рiзними кутами, щоб усе виглядало реалiстично. Я б не наважився торкнутися до нього, якби фiранка не була опущена. Але коли вона пiднята, можна бачити силует через дорогу.

– Ми вже використовували щось подiбне ранiше.

– Це було ще до мене, – сказав Бiллi.

Вiн розсунув штори та поглянув на вулицю.

– Якiсь люди спостерiгають за нами звiдти. Я бачу одного хлопця бiля вiкна. Можете самi поглянути.

Ватсон уже ступив крок уперед, аж тут дверi спальнi вiдчинилися, i на порозi з’явилася довготелеса, худорлява постать Шерлока, обличчя блiде та пiдтягнуте, але крок i витримка були такими ж бадьорими, як завжди. Одним стрибком вiн опинився бiля вiкна та поправив фiранку.

– Так буде краще, Бiллi, – озвався вiн. – Ви ризикували своiм життям, юначе, а я поки що не можу обiйтися без вас.

– Я так i подумав.

– Можете йти, Бiллi. Цей хлопчик – проблема, Ватсоне. Наскiльки виправдано дозволяти йому ризикувати життям?

– А в чому небезпека, Голмсе?

– У раптовiй смертi, сьогоднi ввечерi може щось трапитись.

– І що саме?

– Що мене вб’ють, Ватсоне.

– Ви, мабуть, глузуете, Голмсе.