Справи Шерлока Голмса

– Навiть мое обмежене почуття гумору могло б вигадати кращий жарт, нiж цей. Але доки ми можемо насолоджуватися життям, чи не так? Алкоголь дозволено? Газована вода та сигари – на старому мiсцi. Дозвольте ще раз запропонувати вам ваш улюблений фотель. Сподiваюся, ви ще не стали зневажати мою люльку та мiй жалюгiдний тютюн? Вони менi зараз часто замiнюють iжу.

– Але чому б не краще поiсти?

– Тому що розумовi здiбностi загострюються, коли голодуеш. Звiсно, ви як лiкар, мiй любий Ватсоне, маете визнати, що травлення вiдбирае кров, дуже потрiбну для мозку.

А я – мозок, Ватсоне. Решта мене – лише додаток. Тому маю рахуватися з мозком.

– А що це за небезпека, Голмсе?

– Ага. У вашому випадку не зайвим було б запам’ятати iм’я й адресу вбивцi. Ви зможете передати iх Скотленд-Ярду, з моею любов’ю та прощальним благословенням. Його iм’я – Сильвiус, граф Негретто Сильвiус. Запишiть це, обов’язково запишiть! Мурсайд-Гарденс, 136, Пiвнiчний схiд. Занотували?

Чесне обличчя Ватсона засмикалося вiд тривоги.

Вiн занадто добре знав величезнi ризики, на якi наражае себе Шерлок, i добре тямив, що сказане ним, швидше за все, применшення, а не перебiльшення. Ватсон завжди був людиною дii, тому не став гаяти часу.

– Розраховуйте на мене, Голмсе, у найближчi днi.

– Ваша мораль навiть на трохи не покращилася, Ватсоне. Ви додали брехню до всiх iнших своiх вад. Ваш вигляд мае ознаки зайнятого медика, котрого щогодини чекають пацiенти.

– Вони не такi важливi. А чому ви не можете заарештувати цього хлопця?

– Можу, Ватсоне.

Тому вiн так i турбуеться.

– То чому б не зробити це?

– Бо я не знаю, де дiамант.

– А, Бiллi менi казав, що зникла коштовнiсть корони.

– Атож, великий жовтий камiнець Мазарiнi. Я розкинув своi тенета й уже спiймав у них рибу. Але не камiнчик. Тож яка користь вiд iхнього арешту? Певна рiч, ми можемо зробити свiт кращим, ув’язнивши iх. Але це не те, чого я хочу. Я хочу камiнець.

– І цей граф Сильвiус – одна з ваших рибин?

– Авжеж, вiн акула, що кусаеться.

Інша риба – боксер Сем Мертон. Непоганий хлопець, але граф його використовуе. Сем не акула. Вiн велика, дурна, бараняча голова. Але вiн усе одно плутаеться в моiх тенетах.

– А де зараз цей граф Сильвiус?

– Я весь ранок вештався бiля його носа. Ви ж бачили мене в ролi староi ледi, Ватсоне. Я ще нiколи не був таким переконливим. Вiн навiть одного разу пiдняв мою парасольку. «До ваших послуг, мадам», – сказав вiн.