Справи Шерлока Голмса

Якщо в барона Грюнера е своi таемницi, то iх потрiбно шукати саме там, у темному корiннi зла та насильства.

– Але якщо ледi вiдмовляеться вiрити тому, що знаемо ми, чому ви вирiшили, що якiсь новi деталi змусять ii змiнити свое рiшення?

– Хтозна, Ватсоне. Серце та розум жiнки – незбагненна загадка для чоловiкiв. Вони можуть пробачити та виправдати вбивство, але водночас страждатимуть через iншi, дрiбнiшi вчинки. Барон Грюнер сказав менi…

– Сказав вам?

– Ах, так, я не посвятив вас у своi плани. Так от, Ватсоне, я люблю вступати у протистояння зi своiми ворогами.

Ми зустрiлися вiч-на-вiч, i я побачив, що за людина цей чоловiк. Пiсля того як дав iнструкцii Джонсону, я гукнув кеб i подався до Кiнгстона, де знайшов барона у пречудовому гуморi.

– Вiн вас упiзнав?

– Це було неважко, адже я послав йому свою вiзитну картку. Чудовий суперник, Ватсоне, холодний, як лiд, отруйний, як кобра, але водночас на диво м’який i чемний. У нього гарнi манери – справжнiй аристократ злочинного свiту, але вiд його свiтськоi ввiчливостi вiе цвинтарним холодом.

Я радий, що зiткнувся з такою особою, як барон Адельберт Грюнер.

– Ви сказали, вiн прихильно вас прийняв?

– Уявiть собi кота, який муркоче та думае, що бачить перед собою мишу. Інодi люб’язнiсть стае небезпечнiшою, нiж непристойне свавiлля. Це така риса його характеру. «Я припускав, що рано чи пiзно зустрiнуся з вами, мiстере Голмс, – зазначив вiн. – Вас, звiсно ж, пропросив про послугу генерал де Мервiль, аби зруйнувати мiй шлюб iз його донькою, чи не так?»

Я мовчки погодився.

«Шановний добродiю, – продовжував барон, – ви лише зiпсуете свою бездоганну репутацiю. Ця справа вам не до снаги. Навiщо братися за невдячну працю, до того ж небезпечну. Наполегливо прошу, мiстере Голмс, краще зiйдiть з моеi дороги».

«Який збiг, – вiдповiв я, – таку саму пораду я хотiв дати й вам. Ваш розум гiдний поваги, бароне, i я анiтрохи не перестав шанувати його за той недовгий час, що пiзнав вас особисто. Поговорiмо, як чоловiк iз чоловiком. Нiхто не збираеться завдавати вам неприемностей, копирсаючись у вашому минулому.

Пристрастi вляглися, i тепер ваш корабель у тихих водах. Однак якщо продовжуватимете наполягати на цьому шлюбi, то наживете собi легiон ворогiв, котрi не залишать вас у спокоi доти, доки Англiя не видасться вам занадто спекотним мiсцем. Справа дiйсно цього варта? Ви вчините набагато мудрiше, залишивши ледi в спокоi. Адже вам буде неприемно, якщо вона дiзнаеться певнi подробицi вашоi бiографii».