Його прощальний уклін

    Щиро ваш, Леслi Армстронг».

– Авжеж, медик щирий i чесний опонент, – погодився Голмс. – Але вiн розпалив мою цiкавiсть, i я не поiду звiдси, поки не дiзнаюся, куди та навiщо вiн iздить.

– Карета вже бiля його дверей, – повiдомив я. – А ось i вiн сам! Поглянув на наше вiкно. Сiдае в карету. Може, менi спробувати щастя на велосипедi?

– Нi-нi, мiй любий Ватсоне! При всiй моiй повазi до вашоi природноi кмiтливостi, маю сказати, що лiкар вам не до снаги. Я вже якось сам спробую з ним упоратися. Боюся, що вам наразi доведеться зайнятися чимось iншим, бо поява двох нишпорок-незнайомцiв в околицях Кембриджа викликала б небажанi чутки.

Ви обов’язково знайдете багато цiкавого в цьому поважному мiстi, а я намагатимуся принести ввечерi сприятливiшi новини.

Але й цього дня моему товаришевi не пощастило. Вiн повернувся пiзно ввечерi, втомлений i розчарований.

– Увесь день змарнував, Ватсоне. Знаючи напрямок поiздок медика, я об’iздив усi тамтешнi села, спiлкувався з шинкарями й iншими обiзнаними людьми.

Я обiйшов Честертон, Гiстон, Вотербич й Окiнгтон, i всюди спiймав облизня. Щоденна поява карети точно не залишилася б непомiченою в цьому «сонному царствi». Словом, рахунок два-нуль на користь лiкаря. Телеграми не було?

– Була, я ii розпечатав, ось вона: «Помпей. Звернiться Джеремi Дiксон Трiнiтi-коледж», – i нiчого не збагнув.

– Та це ясно. Телеграма вiд нашого приятеля Овертона. Вiдповiдь на мое запитання. Зараз пошлю записку мiстеру Джеремi Дiксону. Впевнений, що цього разу удача, без сумнiву, всмiхнеться нам.

До речi, як минув матч?

– У сьогоднiшнiй вечiрнiй газетi розмiщено докладний звiт про нього. Виграв Оксфорд. Ось чим закiнчуеться звiт: «Поразка свiтло-блакитних пояснюеться вiдсутнiстю славетного гравця мiжнародного класу Годфрi Стонтона. Це було вiдчутно вже на перших хвилинах зустрiчi. Вiдсутнiсть комбiнацiйноi гри в лiнii нападу, млявiсть в атацi й оборонi звели нанiвець зусилля цiеi сильноi та дружноi команди».

– Отже, неспокiй нашого приятеля Овертона мав пiдстави, – зауважив Голмс.

 – Але особисто я подiляю думку лiкаря. Регбi мене також абсолютно не обходить. А зараз – спати, Ватсоне! Завтра нас чекае копiткий день.

Коли, прокинувшись наступного ранку, я побачив Голмса бiля камiна з невеликим шприцом у руках, то аж сторопiв. Шприц асоцiювався в мене з його единою слабкiстю, тому я вирiшив, що моi найгiршi побоювання справдилися. Побачивши такий вираз мого обличчя, Голмс зареготав i поклав шприц на стiл.