Його прощальний уклін

– Нi-нi, любий друже, не варто турбуватися! Шприц цього разу – не знаряддя зла, а скорiше ключ до розгадки таемницi. Я покладаю на нього велику надiю. Усе поки що нам сприяе. Я тiльки-но здiйснив невеличку вилазку. А тепер добряче поснiдайте, Ватсоне, бо сьогоднi ми вiзьмемо слiд доктора Армстронга. І я не дозволю нi собi, нi вам навiть хвилини спочинку, поки не заженемо його в нору!

– Тодi слiд прихопити снiданок iз собою. Я не встигну поiсти, адже медик зараз поiде. Карета вже бiля дверей.

– Сьогоднi це не мае значення.

Нехай iде. Вiн буде генiем, якщо йому вдасться вислизнути вiд нас. Коли поснiдаете, ми спустимося вниз, i я познайомлю вас iз одним чудовим детективом.

Ми зiйшли вниз, i Голмс повiв мене до стайнi. Вiдкривши стiйло, вiн вивiв присадкуватого собаку – рябого покруча бiгля з гончаком.

– Дозвольте представити вам Помпея, – сказав вiн, – гордiсть мiсцевих мисливцiв. Судячи з його статури, вiн не дуже добре бiгае, зате чудово тримае слiд. Ну, Помпею, хоча ти й не надто швидкий, але, гадаю, двом лондонцям середнього вiку буде нелегко гнатися за тобою, тому дозволю собi прикрiпити до твого нашийника цей шкiряний повiдець.

А тепер уперед! Покажи, на що здатен…

Вiн пiдвiв пса до будинку лiкаря. Той понюхав землю i, натягнувши повiдець, завзято кинувся вулицею. За пiвгодини ми вже були за мiстом.

– Що це означае, Голмсе? – спитав я.

– Старий заяложений прийом, але часом дае чудовi результати. Сьогоднi вранцi я зазирнув у двiр до лiкаря й облив зi шприца задне колесо карети анiсовою олiею.

Помпей гнатиметься за ним хоч до самого Джон-о’Гротса. Щоб збити його зi слiду, нашому приятелевi довелося б переправлятися через Кем у каретi. От хитрун! Ось чому йому вдалося втекти тодi вночi!

Пес раптом круто звернув з дороги на порослий травою путiвець. Через пiвмилi вiн вивiв нас на iнше шосе. Слiд круто повернув праворуч. Дорога обiгнула мiсто зi сходу та повела в напрямку, протилежному тому, в якому ми почали переслiдування.

– Отже, цей гак вiн зробив винятково заради нас, – зазначив Голмс.

 – Не дивно, що моi вчорашнi пошуки нi до чого не призвели. Лiкар грае за всiма правилами. Цiкаво, що його змушуе вдаватися до таких хитрощiв? Он там, праворуч, вочевидь, Трампiнгтон. Погляньте, Ватсоне. Ага, карета! Мерщiй за нею, Ватсоне, поки не пiзно!

Вiн кинувся в найближчу хвiртку, тягнучи за собою Помпея, який упирався. Тiльки-но ми сховалися за живоплотом, як карета промчала повз нас. На мить я побачив доктора Армстронга.