Його прощальний уклін

Збагнiть, якщо зникае людина, а до мене звертаються за допомогою, мiй обов’язок – знайти ii. Тiльки-но зниклого знаходять – моя мiсiя закiнчена. І якщо не було порушено закон, то таемниця, якоi я мимоволi торкнувся, назавжди нею й залишиться. У цiй справi, впевнений, порушення закону не було, i ви можете цiлком розраховувати на мою мовчанку. Жодне слово про неi не потрапить на газетнi сторiнки.

Доктор Армстронг ступив уперед i простягнув Голмсовi руку.

– Я помилявся щодо вас, мiстере Голмс! – вибачився вiн.

 – Ви справжнiй джентльмен. Я залишив нещасного Стонтона наодинцi з його горем, але потiм, дякуючи Богу, вирiшив повернутися назад: може, йому знадобиться моя допомога. І це дало менi можливiсть пiзнати вас краще. Ви достатньо обiзнанi в цiй справi, i менi не так складно пояснити все iнше. Торiк Годфрi Стонтон орендував помешкання в Лондонi. Вiн покохав доньку господинi й незабаром з нею одружився. Свiт не бачив жiнки нiжнiшоi, гарнiшоi та розумнiшоi за неi. Нiхто не посоромився б мати таку дружину. Але Годфрi – спадкоемець того огидного скнари. І якби вiн дiзнався про одруження небожа, то позбавив би його спадщини. Я добре знаю Годфрi й дуже його люблю. Вiн безумовно чудова людина. Тому я всiляко сприяв йому, щоб зберегти цю таемницю. Завдяки цьому вiддаленому будинку й обережностi Годфрi про iхнiй шлюб дотепер було вiдомо лише двом людям – менi та вiдданому слузi, котрий зараз пiшов за лiкарем до Трампiнгтона. Нещодавно Годфрi спiткав страшний удар – його дружина небезпечно занедужала. Виявилося, що це швидкоплиннi сухоти. Годфрi мало не збожеволiв вiд горя; але йому все ж довелося iхати до Лондона на цей матч, бо не змiг би пояснити свою вiдсутнiсть, не розкривши таемницi. Я намагався пiдбадьорити його, пославши телеграму. Вiн вiдповiв, благаючи зробити все, щоб врятувати дружину. Вам якимось дивом вдалося прочитати його телеграму. Я не хотiв казати йому, наскiльки велика небезпека, бо його присутнiсть тут нiчому б не зарадила. Але я написав усю правду батьковi дiвчини, а той, забувши про розсудливiсть, вибовкав усе Годфрi. Останнiй, усе покинувши, приiхав сюди в станi, близькому до шаленства. І на колiнах простояв бiля ii лiжка до сьогоднiшнього ранку, поки смерть не припинила страждання дiвчини. Ось i все, мiстере Голмс. Не сумнiваюся, що можу довiритися вашiй скромностi та скромностi вашого колеги.

Голмс мiцно потиснув лiкаревi руку.

– Ходiмо, Ватсоне, – кивнув вiн.