Загублений світ

Ми увiйшли в ту ж кiмнату, звiдки десять хвилин тому вилетiли з таким гуркотом. Учений ретельно причинив за собою дверi, посадив мене в крiсло та пiдсунув менi пiд нiс скриньку з сигарами.

– Справжнi «Сан-Хуан Колорадо», – поiнформував вiн. – На таких збудливих людей, як ви, наркотики дiють сприятливо. Боже милий! Ну, хто ж вiдкушуе кiнчик! Вiдрiжте – треба мати повагу до сигари! А тепер вiдкиньтеся на спинку крiсла i вислухайте уважно все, що хочу вам сказати. Якщо будуть якiсь запитання, доведеться вiдкласти iх до кращих часiв.

Насамперед про ваше повернення в мою оселю пiсля цiлком справедливого вигнання.

Господар випнув бороду вперед та вилупився на мене з таким виглядом, нiби тiльки й чекав, що я знову вплутаюся в суперечку.

– Отже, повторюю: пiсля цiлком заслуженого вигнання. Чому я запросив вас повернутися? Тому, що менi сподобалася ваша вiдповiдь цьому нахабному полiсмену. Я побачив у нiй певнi залишки доброчесностi, невластивоi представникам вашого фаху. Визнавши, що провина лежить на вас, ви проявили певну неупередженiсть i широту поглядiв, якi заслужили моеi прихильноi уваги.

Нижчi представники людськоi раси, до котрих, на жаль, належите й ви, завжди перебували за межами мого розумового кругозору. Вашi слова вiдразу пересунули вас у поле мого зору. Менi захотiлося познайомитися з вами ближче, й я запропонував вам повернутися. Будьте люб’язнi струшувати попiл у маленьку японську попiльничку он на тому бамбуковому столику, який стоiть бiля вас.

Усе це професор випалив без единоi затримки, наче читав лекцiю студентам.

Вiн сидiв обличчям до мене, пну-чись, як величезна жаба, постава його була вiдкинута назад, очi пихато примруженi. Вiдтак професор раптом обернувся боком, то ж менi стало видно лише жмут його волосся над вiдстовбурченим червоним вухом, поворушив купу паперiв на столi i витяг звiдти якусь вельми пошарпану книжку.

– Хочу розповiсти вам дещо про Пiвденну Америку, – почав вiн. – Своi зауваження можете залишити при собi. Передусiм будьте люб’язнi затямити: те, про що зараз почуете, я забороняю розголошувати в будь-якiй формi доти, доки ви не отримаете на це вiдповiдного дозволу вiд мене.

Дозвiл цей, цiлком iмовiрно, я нiколи не надам. Це зрозумiло?

– До чого ж така надмiрна суворiсть? – сказав я. – Менi здаеться, об’ективний виклад…

Вiн поклав книжку на стiл.

– Бiльше продовжувати немае сенсу. Бажаю успiхiв.

– Нi-нi! Я згоден на будь-якi умови! – вигукнув я. – Адже вибирати менi не доводиться.