Вампір із Сассексу (збірник)

Пригода в елiтнiй школi

Наша скромна сцена на Бейкер-стрит бачила багато драматичних епiзодiв, але не пригадую нiчого бiльш несподiваного й приголомшливого, нiж перша поява на нiй Торнiкрофта Гакстейбла, магiстра мистецтв, доктора фiлософii й таке iнше. Вiзитiвка, що здавалася замалою для такого набору вчених ступенiв, випередила його на кiлька секунд. Услiд за нею з’явився й вiн сам, чоловiк високий, поважний, величний – уособлення витримки та твердостi духу. І не встигли ще дверi зачинитися за ним, як вiдвiдувач cперся руками об стiл, повiльно осiв на пiдлогу i, втративши свiдомiсть, розпростерся всiм своiм могутнiм тiлом на ведмежiй шкурi перед нашим камiном.

Ми схопилися з мiсць i хвилину мовчки, здивовано витрiщалися на цей величезний уламок корабля, який занесла до нас раптова й нищiвна буря з далекого океану життя. Та Голмс усе ж мерщiй пiдсунув йому подушку пiд голову, а я пiднiс до його вуст чарку коньяку. Повне блiде обличчя незнайомця борознили глибокi зморшки; пiд опухлими очима залягли синюватi тiнi; куточки розтуленого рота були скорботно опущенi; на подвiйному пiдборiддi ряснiла щетина.

Мабуть, вiн приiхав здалеку, оскiльки його комiрець i сорочка забруднилися, нечесане волосся пасмами спадало на високе, гарне чоло. Перед нами лежав чоловiк, котрого спiткала якась недоля.

– Що з ним, Ватсоне? – спитав Голмс.

– Повний занепад сил… ймовiрно, вiд голоду та перевтоми, – вiдповiв я, тримаючи пальцi на його кистi, де тоненькою, ледве вiдчутною ниточкою пульсувало життя.

– Зворотний маршрут до Меклтона. Це на пiвночi Англii, – зауважив Голмс, виймаючи в нього з кишеньки для годинника залiзничний квиток. – Зараз ще немае дванадцятоi. Раненько ж йому довелося iхати!

Припухлi повiки нашого гостя сiпнулися, i чоловiк подивився на нас сiрими очима з абсолютно вiдсутнiм поглядом. Через хвилину вiн зi зусиллям зiп’явся на ноги й почервонiв вiд сорому.

– Даруйте, мiстере Голмс. Ця слабкiсть – наслiдок нервових переживань.

Нi, дякую… Склянка молока з сухарем – i все минеться. Мiстере Голмс, я приiхав сюди, щоб забрати вас iз собою. Менi здавалося, що нiяка телеграма не дасть вам належноi оцiнки невiдкладностi цiеi справи.

– Коли ви остаточно одужа…

– Я почуваюся чудово. Нiяк не зрозумiю, що зi мною сталося. Мiстере Голмс, прошу вас поiхати до Меклтона першим потягом.

Голмс похитав головою:

– Мiй колега, доктор Ватсон, пiдтвердить вам, що ми з ним дуже зайнятi.