ЧОРТІВ ПОСОХ

 – Не було б того, що сталося потiм пiд час його правлiння. Менi-то це було як бальзам на душу, але це не сподобалося Творця.

– А нiчого, що вiн, прийнявши разутую i роздягнену краiну, захистив вiд фашизму. Пiдняв краiну з руiн до космiчних висот? І, як вiдомо, переможцiв не судять.

– Це там можливо i не судять, а тут мене ще як судять. Якщо перемогли, значить, когось загубили i вiдняли чуже життя. І всi вони у мене в особливому списку, проходять чистилище, поки не вiдмиються iх душi.

А без чищення тiльки дiти до трьох рокiв тому-що ще не встигли нагрешить i домашнi тварини.

– А верблюд адже теж домашня тварина? – несмiливо вставив я, – то чому вiн теж мучиться разом з усiма в «приймальнi»?

– Ця безмозка тварюка, так i не стала «домашньоi» так i сновигае по пустелях без води i iжi. Нi, ти часом не оборзiв? Я ще йому пояснюю… так, про що це я? А у мене тут всiх судять, а правителiв тим бiльше.

– Та й не було ще такого правителя, який би дбав за свiй народ, – сказав я.

І тут же пошкодував про це, спостерiгаючи за тим, як вiн демонстративно пiднiмае руку, щоб натиснути пальцем.

…В розкритi дверi влiтае спекотний вiтер, а разом з ним i якийсь арапчонок i падае ниць.

– Панi, Вам депеша вiд самого царя Соломона. Обертаюся. Нiкого. Що, це до мене? Дивлюся – одяг на менi якась дивна. Починаю обмацувати себе зверху вниз. Груди моi чомусь великi i м'якi! Спускаюся нижче, а там нiчого немае!

– Ну, Крилатий! Ну, Нечистий, не вистачало менi бути ще i трансвеститом? – вилаявся я.

– Панi Билкис! Вам запрошення вiд самого царя Сулеймана, кажуть, доставила якась птиця i полетiла назад.

– Іди, – кажу йому я. А самого цiкавiсть розбирае. Бiжу до дзеркал. А звiдти дивиться на мене дiвиця неписаноi краси. У мене навiть щелепа вiдвисла. По мiрi того, поки ми дивимося один на одного, вона починае менi подобатися. І справдi, вона була дуже красива.

Але я десь читав, що у царiвни Савськоi – Билкис, за чутками були козлячi ноги. Зi страхом задираю плаття i бачу, що нiжки цiлком пристойнi i навiть дуже! І iх, вважаю, треба ховати вiд чужих очей, щоб не наврочили. І тут же одергиваю сукню, з тривогою озираючись по сторонах. – Отже запрошення самого царя Соломона, – мiркував,… вiрнiше мiркувала я вголос, розглядаючи послання з печаткою iзраiльського правителя.