Стрийська стежина

Особливо коли запитуеш про вiдстань аборигени якi як правило пiшки не ходять, а iздять велосипедами, кiньми, тракторами й автомобiлями зменшують реальний кiлометраж в кiлька раз, в залежностi вiд того хто чим iздить.

На цьому кiнцi мiста теж були гарнi будинки, але розбита дорога. За садибами виднiвся пагорб на якому стояв хрест i, здаеться, капличка. Мiстечко плавно перейшло в село, назву якого я на жаль забув. Обабiч паслася чорна, як нiч корова та стояв пам’ятник»…жертвам бiльшовицького терору». На п'едесталi перерахованi прiзвища борцiв за свободу, пiсля десятка iмен згадали й невiдомого з Волинi.

Я йшов далi й на сьогоднi моi пригоди тiльки починалися.

Сiльська дорога привела мене до лiсу. Тут знаходиться дендрарiй «Радiв». Грунтовка розбита лiсовозами давала надiю на можливiсть зустрiчi людей. Щоб уточнити напрямок руху. Поки йшов по навiгатору. Та через пiвгодини таки зустрiв мiсцевого грибника. Любитель тихого полювання сказав, що менi потрiбно iти в iншу сторону…

Залiзши в непрохiднi хащi зрозумiв, що я або поворот пропустив або пiшов не туди.

Вирiшив повертатися до перехрестя i там постаратися знайти шлях. Менi знову пощастило, зустрiв лiсникiв якi не тiльки дорогу показали, а ще й пiдвезли до потрiбного повороту. Виявилось з самого початку навiгатор вiв мене правильно i я майже дiйшов до цього мiсця. А грибник не помилився вiн вiдправив мене на хутiр Прийма (виявилось е такий) через який я проходив, а про однойменний грот вiн можливо i не знав. Для себе я зробив висновок, що на майбутне потрiбно точнiше ставити питання.

З основноi дороги у лiс йшла малопомiтна стежка. Основною прикметою цього повороту була купа староi битоi цегли. Хто i навiщо ii сюди привiз залишиться загадкою. Те що я називаю поворотом так можна назвати з великою, нi величезною натяжкою. Адже, як я вже говорив у бiк веде стежина заросла чагарниками, можливо я на неi й уваги не звернув би. Принаймi, менi здавалося, що до урочища ходять частiше i стежка мае бути бiльш протоптана.

Та основнi пригоди були попереду.

Побродивши лiсовими нетрями зо двi години я добре нагодував комарiв, перенiс з мiсця на мiсце десяток клiщiв, пробирався крiзь кропиву, обходив борщiвник i коли вже майже був готовий здатися та виходити з Радiвських джунглiв, так i не знайшовши Прийми, випадково натрапив на вказiвник “ Печера 500 м». Вказiвник був, а стежка знову губилася в хащах, щезала, розходилась.