Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Їх налитий сонцем стиглий вид, так i вабив покуштувати цi дивовижнi екзотичнi плоди, але в цьому свiтi вони являли собою цiннiсть тiльки через дивовижне солодке пахiлля, яке надихало i насичувало мандрiвникiв, що подорожували цiею загадковою стежкою. Вдихаючи iх тонкий аромат, Матвiй вiдчував, як в ньому прокидаеться небувала сила. Вiн вiдчував свою могутнiсть. Варто було тiльки захотiти – i вiн мiг зрушити з мiсця вiковi брили, якi причаiвшись, дрiмали пiд густим зеленим покровом тропiчних рослин. І не просто зрушити.

Вiн мiг рознести iх на дрiбнi шматочки. Кордонiв тут не iснувало. Матвiй вiдчував енергiю камiння. Поза всяким сумнiвом, тут вони були живими й схилялися перед володарем, який вiльготно прогулювався серед iх величi. Вiн прилiг на шовковий трав'яний килим i заплющив очi, щоб спробувати поспiлкуватися з цим новим для себе свiтом, але замiсть казкових вiдчуттiв виявився у своiй кiмнатi, лежачим на лiжку.

– Нi! Нi! – жахнувся Матвiй, нiби поряд з ним вдарила блискавка. – Ще!..

Матвiй поспiшив заплющити очi, i знову опинився там, серед живих загадкових будiвель, що випромiнювали дивну енергiю. Вiдчуття подвiйноi реальностi було вище його розумiння. Вiн мiг перебувати тут i там водночас. Вiдчуваючи себе напiвбогом у своiх видiннях, вiн знову розплющував очi й перетворювався на безпорадну, обмежену у своiх здiбностях iстоту. Знов i знов вiн повертався у свiт марева, i прагнув бiльш детально розглянути кам'янi споруди.

Розташування i форма таких грандiозних споруд не викликали сумнiву в iх рукотворному походженнi.

Чiтко видiлялися вiконнi прорiзи, якi облюбували незлiченнi полчища мавп. Безумовно, уява Матвiя намалювала йому цiле покинуто мiсто, яке, судячи за безмежними розмiрами, населяла цiла цивiлiзацiя, давно понурившись в безоднi часу…

Будильник на мобiльному телефонi перервав спостереження iлюзорного свiту, повернувши Матвiя до сувороi реальностi. У порiвняннi з пережитими вiдчуттями вiн вiдчував себе таким знесиленим, що навiть на мить не мiг наблизитися до жаданого забуття.

«Гаразд, – трохи оговтавшись, подумав вiн. – Може пiзнiше ще вийде. Все-таки цiкаво, вiд чого залежать такi яскравi та барвистi сни? Закiнчу дослiдження руiн i звернуся до фахiвцiв. Може зi мною щось не так».

Розмiрковуючи над цим, Матвiй змирився з втраченими можливостями й знову знайшов непорушну силу волi та потужну енергетику фiзичного свiту. Миттево начеркавши план на сьогоднi, вiн поглянув на годинник.