Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

«Цiлком пристойно для дзвiнка», – вирiшив вiн, набираючи номер подруги.

– Доброго ранку, Матвiй, – почувся з трубки нiжний жiночий голос.

– Доброго ранку, Лiнда. Вибач за раннiй дзвiнок, але така негайна справа не терпить зволiкань.

– Чомусь я не здивована, – розсмiялася дiвчина. – Це твiй фiрмовий почерк. Швидко, все й одразу. Цього разу теж працюемо на випередження?

– Нi. Зараз все набагато розмiренiше. Єдине, що потрiбно, так це виiхати якомога ранiше, а сама робота досить забарна та копiтка.

– Я заiнтригована, – без удаваноi скромностi зiзналася дiвчина.

 – Зараз просвiтиш чи потрiбно зустрiтися?

– Ти ж знаеш, я не люблю зайвих балачок через телефон, – вiдповiв Матвiй. – Тобi з ранку зручно або будеш зайнята?

– З моею любов'ю до професii я зайнята завжди, але для тебе я скасую всi справи. Моя робота, на жаль, не приносить очiкуваних доходiв, а в цьому планi ти мене нiколи не розчаровував.

– Це обнадiюе, – посмiхнувся Матвiй. – Тим бiльше справа, яку я хочу тобi запропонувати, дае перспективи дуже пристойного доходу, зрозумiло, виходячи вiд результату.

Менi пiд'iхати до тебе або поснiдаемо в ресторанi?

– Ти справдi думаеш, що дiвчина може вiдмовитися пiти з тобою в ресторан? – знову розсмiялася Лiнда. – Пам'ятаеш хоч один випадок?

– Кого менi запрошувати окрiм тебе? – здивувався Матвiй. – Ти ж знаеш, я в душi вiдлюдник. А ось нашу дружбу дуже цiную, повiр, i за неi готовий вiддати багато чого.

– Та ну тебе розпорошуватися, – не без задоволення простягнула дiвчина.

 – Куди iхати?

– Ображаеш, – бовкнув Матвiй. – Я сам заiду за тобою за годину. Встигнеш зiбратися?

– Звичайно. Чекаю на тебе.

Матвiй пiдiйнявся з лiжка i попрямував до шведськоi стiнки, встановленоi прямо в спальнiй кiмнатi. Цю звичку вiн виробив ще зi шкiльних часiв, i треба зауважити, що навички, набутi завдяки цим вправам впродовж всього життя, не раз виручали його. Пiсля п'ятнадцятихвилинного тренування вiн викликав таксi та попрямував до душовоi кiмнати.

Сiрий ранок огортав ще тихе мiсто, коли Матвiй iхав в машинi.

За нiч небо повнiстю вiддало землi залишки вологи, залишивши ii на проiжджiй частинi, що трохи уповiльнювало пересування.

– Перепрошую, вимкнiть, будь ласка, музику, – попросив Матвiй водiя.

– Полюбляете тишу? – розумiюче кивнув водiй, прикручуючи гучнiсть.

– Так. Крiм того, зараз е над чим помiркувати.

Водiй не смiв бiльше вiдволiкати, що дало Матвiю можливiсть зосередитися на майбутнiй бесiдi.