Нещоденний щоденник

Замiсть неi з’явилися лiтературнi ерзаци, слiпе калькування з вiдомих, проте в сучаснiй Європi вже застарiлих матриць – тi iздрикiвськi манiпулювання над манерою захiдних модерних авторiв й бездумне прищеплювання чужих зразкiв на гiлки нашоi садовини: не сумiснi з кров’ю украiнськоi штуки, вони зачахли i, звiсно, плоду не дали; не мiг прийнятися невластивий нашiй моралi жаданiвський содомiзм, який допускае можливiсть злягання сина з матiр’ю, а теж винничукiвсько-покальчукiвська порнуха, начитавшись якоi й жiнки не захочеш; а та проповiдь сексуальноi свободи, яка не минула навiть такого цнотливого автора, як Процюк, – згадаймо лише, як в однiй його повiстi парочка партнерiв, прибувши в гостi, зачиняеться з нетерплячки у ваннiй кiмнатi й через те, що у партнерки мiсячнi, вони займаються анальним сексом; а е ще оригiнальнiшi варiанти злучок – в громадських туалетах; i всюди – ригачка, сморiд фекалiй, шарудiння тарганiв, i всюди – злодii, садисти, мазохiсти, налоговi наркомани i вбивцi, а ще – бабрання в постiльнiй бiлизнi наших класикiв, проповiдь нацiонального нiгiлiзму та дискредитацiя патрiотичних почуттiв – нема, нема лiтератури, е лише непристойнi тексти!

Цього новiтнього, з дозволу сказати, напряму не вдалось, на щастя, започаткувати розумному Рябчуковi, хоч як вiн цього бажав, – зробили це за нього iншi автори, якi назвали себе постмодернiстами, не вiдаючи гаразд, що таке сам модернiзм – та фундаментальна основа нового художнього свiтобачення.

Та потiшмо себе тим, що це новiтне словоблуддя не мае жодних перспектив, – тож пошукаймо таки справжнього мистецтва серед брудного й штукарського лiтературного хламу. А воно е – лежить на поверхнi: невтримно твориться на наших очах потужний потiк справжньоi штуки – не справдилося лжепророцтво Рябчука!

Не маючи змоги нi вмiння всеосяжно осмислити найновiшi цiкавi лiтературнi вiяння, хочу помiркувати лише над одним мистецьким явищем, яке зовсiм недавно зринуло з-пiд пера вельми талановитого, з драматичною долею автора, нечуваного досi знавця мови, майстра стереобачення свiту, творця украiнського потоку свiдомостi – Євгена Пашковського.

Євгеновi начебто нема чого скаржитися, його творчiсть (п’ять романiв-есе) вiдзначена Нацiональною премiею iм. Т.