Нещоденний щоденник

Складною була боротьба наших предкiв за свободу, але й сьогоднiшне ii утвердження не легше: подвиги, якi здiйснював украiнський народ у битвах, мають повторитися у нинiшнiй щоденнiй працi, а помилки, що iх допустили пращури, не повиннi повторитися в сучасному полiтичному процесi, – iсторiя ж УПА стоiть рiвно посерединi мiж минувшиною та сучаснiстю й акумулюе в собi наш вiчний животворчий дух – з усiею його потугою i з усiма слабкостями. Можна сподiватися, що майбутня епопея про Украiнську Повстанську Армiю не стiльки констатуватиме iсторичнi факти, скiльки намагатиметься вiдтворити модель украiнця, який зi своiм досвiдом, ментальнiстю, благородством, грiховнiстю, високою нацiональною свiдомiстю, а нерiдко й полiтичною слiпотою опинився сам на сам мiж двох вогнiв, якi пожирали один одного, не усвiдомлюючи, що вивiльняють мiсце для нового державного утворення, котре отримало можливiсть для росту аж нинi – на цвинтарищi колись могутнiх сил.

Й автор тiеi найдраматичнiшоi у свiтовiй лiтературi епопеi муситиме передовсiм визначити цiну нашоi свободи й величину моральноi контрибуцii, що ii за нинiшне безголiв’я стягне з нас iсторiя, коли нарештi встановить квоту за пролиту пiв столiття тому кров.

А поки що народжуються предтечi великого майстерштику, i пiонерам завжди найважче. Адже в наш практичний час про лицарство писати нелегко: автор змушений балансувати мiж поезiею минувшини i прозою насущного життя, в якому вартiсть здобутоi свободи вимiрюеться, на жаль, тiльки рiвнем достатку.

І майже неможливо – коли на змiну романтичнiй добi реконкiсти приходить доба мрiй про ситiсть – прикладами героiзму переконати зневiреного плебея в доцiльностi страдноi Незалежностi.

Тому я мусив з вiрою, стiйкiстю й несхитнiстю Дон Кiхота вступати в чужий i незвичний для сучасного поколiння героiчний свiт i оспiвувати iдеал, який багатьом здаеться вiджилим i непотрiбним.

Та саме в цiй несумiсностi романтичного iдеалу i приземленоi дiйсностi полягае сенс мого роману: якщо вже неможливо повернути часи лицарства, то хай хоч висвiтляться постатi героiв, мiчених перстом Божим.

І ось я тримаю в руках мiй вистражданий, ще теплий роман «Вогненнi стовпи»: принiс менi його додому директор видавництва «Лiтопис» Михайло Комарницький – мiй добрий приятель.