Ніоба

Вона цим виступае проти звичаю, а в деякому розумiнню й проти виховання; тому все-таки такий крок упокорюе ii. Але такий вчинок, на мою думку, позбавляе ii чести. В моiх очах такого роду упокорення – то щось гарне й велике; розумiеться, коли воно походить вiд шляхетноi жiнки, яку власне маемо на думцi. Менi уявляеться воно так, неначеб вона клала йому букет бiлих лiлiй до нiг.

Якi вiн може пiдняти, або нi, – вiдповiла дiвчина живо, швидко спускаючи погляд.

Цiлком слушно. – Вiн гадае, що таке упокорення гiдне пошанування; тiльки правдива й велика любов може так покоритися.

Поверховне чуття завсiгди викликае опiр i примхи. – Але скажiть менi, мила дiвчино, – спитав ii пiсля того, – чи хочете ви такий крок учинити?..

Вона вiдвернула свiй погляд вiд його, i почала щось неначе по столi очима шукати.

Я б це вчинила, бо любов зовсiм не е щось страшне, як ii часто уявляють. Але мужчина, бачите, – сказала, – що його я маю на думцi, той мужчина менi забоязкий, щоб мiг прийняти таке виявлення.

Подумайте собi тiльки: вiн мае семиголову змiю за жiнку, котра його з природи чудово успособлену душу мучить i нищить i той боягуз не мае нiколи настiльки вiдваги, щоб покарати ii хоч один раз.

Вiн пильно подивився на неi. Вона ж не могла тут його на думцi мати!.. Одначе вона мала справдi на думцi його. При останнiх своiх словах зблiдла так сильно, неначеб з ii лиця зникла остання краплина крови.

Що вчинили б на мiсцi того чоловiка ви? – спитав вiн ii, замiсть усякоi вiдповiдi.

Я?.. Я б iй за кожний раз пiсля зневаги, що ображала б мою честь i гiднiсть, вiдбила одну з ii змiiних голiв!

При тих словах дiвчина махнула, спалахнувши очима, так сильно рукою, що коло нього мов холодом повiяло.

Так! – вона вiдiтхнула глибоко, неначеб у тiй хвилi вiдбила одну зi змiiних голiв. І постоявши ще хвилину непорушно на мiсцi, вони дивилися протягом тоi хвилини розгорiлими очима одно на одне.

Далi обiзвалася вона ледве чутно.

Але вiн, окрiм того, може дiзнатися, що я його з усiеi моеi душi любила.

Це може вiн. Я хотiла йому тiльки це виявити. Це було менi потрiбно! І я думаю, що я не согрiшила тут анi проти добрих звичаiв, анi проти гiдности жiночоi. А щодо упокорення, – додала вона, – то я годна його перенести. В мене честi i гордости доволi, – о, доволi! При тiм пiднеслася на пальцях так високо, що майже його перевищила, стиснула брови мов з фiзичного болю, i не кинувши на його бiльше анi жодного погляду, пiшла.