Жак-фаталіст і його пан

Ви прочитали мою заяву?

– Нi, пакет, що ви його дали менi, я розпечатала, бо вiн був без адреси i я спочатку подумала, що вiн призначений менi. Але з перших рядкiв побачила свою помилку i далi не читала. Яке щастя, що ви вiддали його менi! Ще хвилина – i його знайшли б у вас… Але година нашого стояння кiнчаеться, припадiмо ж ниць. Нехай тi, що заступатимуть нас, застануть нас у належному станi. Просiть у Бога, щоб просвiтив вас i керував вами. Я теж молитимусь i зiтхатиму разом з вами…

На душi в мене трохи полегшало.

Моя товаришка молилася стоячи. Я ж чолом припала до останньоi приступки перед олтарем, а руки простягла по вищих приступках. Здаеться, я нiколи не зверталась до Бога з такою радiстю й запалом. Серце мое калатало. На мить я забула про все навкруги. Не знаю, чи довго я пробула в такому станi i чи довго пробула б iще в ньому. Але для моеi товаришки й двох черниць, що прийшли, я була, треба гадати, видовищем зворушливим. Коли пiдвелася, я думала, що коло мене нiкого немае. Я помилялася, – вони втрьох стояли позад мене й плакали. Вони не зважились потурбувати мене й чекали, аж поки я сама вийду з надпориву й захвату, в якому я була. Коли я обернулась до них, то, певно, на обличчi в мене було щось величне, як судити по iхньому враженню. До того ж вони казали, що я нагадала iм тодi нашу стару настоятельку у тi хвилини, коли вона розраджувала мене, i що iх обiйняло таке саме тремтiння, коли вони на мене дивились. Якби я мала нахил до лицемiрства й фанатизму й захотiла грати роль у монастирi, то цiлком певна, що в цьому менi пощастило б. Моя душа легко займаеться, захоплюеться, зворушуеться, i добра настоятелька не раз казала менi, цiлуючи, що нiхто так не любить Бога, як я, що в мене серце з тiла, а в iнших – з каменю. Рiч певна, я почувала, як легко я переймалася ii надпоривом, коли вона молилася вголос. Я iнодi й сама починала говорити, пiдхоплювала нитку ii думок i нiби з натхнення висловлювала частину того, що вона сама сказала б. Іншi слухали ii мовчки або проказували за нею. Я ж уривала ii, випереджала чи говорила разом з нею. У такому станi я сама лишалася дуже довго, але, мабуть, почасти пiдтримувала його в настоятельцi, бо ж видно було, що iншi говорять до неi, а вона – до мене. Але до чого все це, коли не маеш покликання?..

Коли кiнчилося наше стояння, ми дали мiсце тим, хто заступив нас. На прощання ми з моею молодою товаришкою дуже нiжно обнялися.

Ця сцена коло Святих дарiв не лишилася непомiченою в монастирi.