Жак-фаталіст і його пан

Та коли ця вiдповiдь i дасть вам пiдставу домагатися скасування обiтницi, то чи не гадаете ви, що вам конче треба буде порадитися з юристами?

– Звичайно.

– І що вам потрiбна буде воля.

– Звичайно.

– І що ви, у разi, коли все гаразд пiдеться, скористаетеся з теперiшнього свого становища, щоб здобути ii?

– Я про це не думала.

– Так зробите це?

– Побачу.

– З другого боку, коли почнеться ваша справа, ви цим накличете на себе всю лють нашоi громади. Чи завбачаете ви переслiди, що чекають на вас?

– Вони будуть не бiльшi, нiж я перетерпiла.

– Про це я не знаю нiчого.

– Даруйте. Передусiм утискувати мою волю не зважаться.

– Чому так?

– Бо тодi я буду пiд охороною закону, у всiх перед очима, буду, мовляв, посерединi мiж свiтом i монастирем, матиму змогу говорити, волю скаржитися, про всiх правду сказати. Тодi вже не чинитимуть менi кривди, щоб я не поскаржилась, боятимуться погiршити справу. Менi найкраще було б, коли б зi мною зле поводилися, та тiльки цього не зроблять, – будьте певнi, що якраз навпаки робитимуть.

Мене проситимуть, доводитимуть, що я сама собi й монастиревi пошкоджу, загрожуватимуть тiльки тодi, як побачать, що ласкою та звабою нiчого не вдiеш, а сили нiколи не вживатимуть.

– Аж не вiриться, що професiя, якоi обов'язки ви так легко й сумлiнно виконуете, така огидна вам!

– Справдi огидна. Із цим почуттям я народилася й помру. Черниця з мене буде в кiнцевому пiдсумку погана. Треба цьому запобiгти.

– А коли ви, на лихо, програете справу?

– Коли програю, попрошу, щоб до iншого монастиря перевели, або помру в цьому.

– Перед смертю доведеться зазнати багато муки. Ох, друже, ваш намiр дуже страшить мене – я боюся як вiдмови, так i скасування вашоi обiтницi. Якщо ii скасують, що з вами буде? Що ви робитимете у свiтi? Ви гарна, розумна, здiбна, але чесноти, кажуть, у свiтi нiчого не вартi, а я знаю, що вони з вами лишаться довiку.

– Ви вiддаете належне менi, але не чеснотам.

На них я й покладаюсь. Що менше iх серед людей, то в бiльшiй вони мусять бути пошанi.

– Їх хвалять, але нiчого не роблять для них.

– А тiльки вони й надають менi сили, пiдтримують у моему намiрi. Хоч би що там менi закидали, але моральнiсть мою поважатимуть. Нiхто, щонайменше, не скаже, що з чернецтва я пориваюсь через якусь безпутну пристрасть: я нiкого не бачу, нiкого не знаю. Я хочу бути вiльна, бо своею волею я пожертвувала не з власного бажання.