Жак-фаталіст і його пан

– Будьте й ви спокiйнi, я помiркую про вашу справу…

Зважте, пане, на те, що, поки вона говорила, я спiвала, а вона спiвала, поки я вiдповiдала, отже, наша розмова перемiшувалася зi спiвом. Ця молода черниця, пане, ще й досi в монастирi. ii безпека у ваших руках. Коли б тiльки довiдались, що вона зробила для мене, то нiякi тортури ii не минули б. Менi не хотiлося б призвести ii до в'язницi, я сама краще туди повернулася б. Спалiть же цi листи, пане. Коли вiдкинути той iнтерес, що ви з ласки своеi виявляете до моеi долi, у них не лишаеться нiчого такого, щоб iх варт було зберiгати.

Отак я писала вам тодi, – та лишенько! ii вже немае, я зосталася сама.

Вона невдовзi додержала слова i повiдомила мене про це нашим звичайним способом. Настав Страсний тиждень! На вечiрнi до нас збиралася сила люду. Я так добре спiвала, що навiть викликала гучнi, ганебнi оплески, якими вiтають ваших акторок по театрах, але якi не мусили б нiколи лунати в храмах Господнiх, та ще й в урочистi, жалобнi днi, коли славлять пам'ять Сина Божого, розiп'ятого на хрестi за грiхи людського роду.

Моi молодi ученицi були добре пiдготованi. У декого з них були гарнi голоси, всi вони спiвали з виразом i чуттям, i менi здалося, що публiка слухала iх з утiхою, а громада наша задоволена з успiху моiх заходiв.

Ви знаете, пане, що в четвер святi дари з дарохранильницi переносять на окремий олтар, де вони лишаються до п'ятницi вранцi[23 - Ви знаете, пане, що в четвер святi дари з дарохранительницi переносять на окремий олтар… Йдеться про перенесення так званоi евхаристii (св.

причастя) з дарохранительницi до тимчасового вiвтаря, так званоi могили.]. У цей час черницi одна по однiй або парами ходять по черзi поклонитися iм до того олтаря. Є таблиця, де кожнiй зазначено час ii поклонiння. Я дуже зрадiла, прочитавши на нiй: «Сестра Сюзанна й сестра Урсула вiд другоi години ранку до третьоi». Я прийшла до олтаря призначеноi години, моя товаришка вже там була. Ми стали поруч на приступки олтаря, разом припали ниць i поклонялися Боговi пiвгодини. Пiсля цього моя молода подруга взяла мене за руку, потиснула ii й сказала:

– Певно, нам удруге не випаде нагоди так довго й вiльно поговорити. Боговi вiдомо, в якому примусi ми живемо, i вiн простить нас, коли ми подiлимо час, який мусимо вiддати йому цiлком. Вашоi заяви я не читала, але не важко здогадатися, про що ви пишете. Незабаром я дiстану вiдповiдь.