Жак-фаталіст і його пан

– Люба дитино, коли б на такi заяви зважали, подумайте, якi були б з того зловживання! Ви зробили нерозважний крок, захопилися почуттям помсти, ваше серце вразили кари, на якi ви самi наражалися; ви подумали, що iх досить, щоб зламати обiтницю, – помиляетесь, це неможливо нi перед людьми, нi перед Богом. Згадайте про те, що присягопорушення – це найтяжчий злочин i що ви вже зробили його в серцi своему i хочете довершити його.

– Я не порушу присяги, бо нi до чого не присягалась.

– Коли вас i скривдили, то хiба цих кривд не виправлено?

– Не цi кривди спонукали мене до прийняття рiшення.

– А що ж?

– Брак покликання, брак волi в моiй обiтницi.

– Коли у вас не було покликання, коли вас змушено, чому ви не сказали менi, коли ще був час?

– А що б це менi дало?

– Чому ви не виявили такоi твердостi, як у тому монастирi?

– Хiба вiд нас залежить твердiсть? Перший раз я була тверда, а другий раз була не в собi.

– Чому ви не вдалися до юриста? Чому не протестували? У вас було двадцять чотири години, щоб заявити про вiдмову.

– Хiба я знала що-небудь про цi формальностi? Та якби й знала, то чи спроможна була скористатися з них? Та коли б i була спроможна, то чи змогла б? Хiба ви самi не помiтили моеi непритомностi? Якщо я вiзьму вас за свiдка, хiба ви заприсягнетесь, що я була при розумi?

– Заприсягнусь.

– Тодi ви, панiматко, а не я, будете присягопорушниця.

– Дитино моя, ви тiльки даремно зiб'ете бучу. Схаменiться, заклинаю вас вашими власними iнтересами й iнтересами монастиря. Такi справи спричиняють скандальнi суперечки.

– То не моя буде провина.

– Свiтськi люди лихi. Пiдуть найгiршi здогади про ваш розум, серце, звичаi, подумають…

– Усе, що завгодно.

– Але скажiть менi щиро – якщо ви потай з чогось незадоволенi, з чого б то не було, ми доберемо ради.

– Я була й буду незадоволена зi свого стану.

– Невже дух-спокусник, що весь час пiдступае до нас, жадаючи нас погубити, скористався з надто великоi волi, яку ви з недавнього часу маете, щоб навiяти вам якийсь згубний нахил?

– Нi, панiматко. Ви знаете, що присягатися менi завжди важко – так от, Богом свiдчуся, що серце мое безневинне i в ньому нiколи не було нiякого ганебного почуття.

– Незрозумiла рiч!

– Рiч дуже зрозумiла, панiматко.