Жак-фаталіст і його пан

Знетерпеливившись, я нагло схопила його, зiрвала iз себе й лишилась перед настоятелькою з пов'язкою на чолi, розпатлана. Тим часом вона, не знаючи, чи треба iй лишатись, ходила туди й сюди й казала:

– О Ісусе! ii полонив нечистий дух, то суща правда… – i лицемiрка хрестилася чотками.

Я вiдразу отямилася, вiдчула непристойнiсть свого становища i необачнiсть своiх слiв; опорядилася якнайкраще, пiдняла покривало, надiла його; потiм, звертаючись до неi, сказала:

– Я не божевiльна, в мене не вселився нечистий дух, панiматко.

Менi соромно за свое зухвальство, даруйте менi його, прошу. Але зважте на те, як мало пасуе до мене чернецтво i як справедливо прагну я вийти з нього…

Вона приказувала, не слухаючи мене:

– Що скажуть люди? Що скажуть сестри?

– Ви хочете уникнути скандалу, панiматко? – спитала я. – На те е спосiб. Я не домагаюся свого вкладу, прошу тiльки волi. Я не скажу, щоб ви розчинили менi браму, але зробiть сьогоднi, завтра чи згодом так, щоб ii погано охороняли, i моеi втечi не помiчайте якомога довше…

– Нечистивиця! Що ви зважуетесь менi пропонувати?!

– Даю пораду, якою добра й розважлива настоятелька мусила б скористатися i застосувати до всiх тих, кому ii монастир мов в'язниця, а менi вiн у тисячу разiв гiрший вiд тих в'язниць, де тримають лиходiiв.

Я мушу вийти з нього або загинути в ньому. Панiматко, – мовила я, прибираючи поважного тону й упевненого вигляду, – послухайте мене: якщо закони, до яких я звернулася, ошукають моi сподiвання i мене опануе розпач, занадто добре менi вiдомий… у вас е колодязь, вiкна в будинку… скрiзь – мури перед тобою… е одежа, яку можна подерти… руки, якi можна пустити в дiло…

– Спинiться! Мене жах проймае.

Як Ви можете…

– Можу, коли не випаде менi вiдразу скiнчити життьовi страждання, вiдмовитися вiд iжi – кожному вiльно пити, iсти чи не пити й не iсти… Якщо пiсля всього, що я сказала вам, менi стане на це вiдваги – а ви знаете, що менi ii не бракуе i що iнодi для життя треба бiльшоi вiдваги, нiж для смертi, – подумайте про Суд Божий i скажiть менi, хто тодi, настоятелька чи черниця, буде злочиннiша? Панiматко, я нiчого не вимагаю i не вимагатиму iз монастиря.

Не доводьте мене до злочину, не доводьте себе до гризоти, – порозумiймося вдвох…

– То ви гадаете, сестро Сюзанно, що я порушу свiй найперший обов'язок i подам руку злочину, вiзьму участь у нечестивостi?

– Справжня нечестивиця – я, панiматко, бо щодня споганюю зневагою священну одiж, яку ношу на собi.