Жак-фаталіст і його пан

Коли менi страшно ставало мук, якими менi загрожували, у моiй уявi з усiм своiм жахом з'являвся льох, де мене вже раз замикали, – я знала чернечу лють. Про своi страхи я оповiла пановi Манурi, i вiн сказав менi:

– Зовсiм уберегти вас вiд прикростiв неможливо. Ви iх матимете, та й мусили сподiватися iх. Треба озброiтись терпiнням i пiдтримувати себе надiею на те, що вони кiнчаться. Щодо льоху обiцяю вам, що ви вдруге туди не потрапите нiколи. Це вже моя справа…

Справдi, днiв за кiлька вiн принiс настоятельцi наказа – дозволяти йому бачитися зi мною щоразу, коли вiн тiльки цього зажадае.

Наступного дня по вiдправi настоятелька знову запропонувала помолитися за мене громадою. Помолилися мовчки i проказали тихо той самий гiмн, що й напередоднi. Так само й утрете вчинили з тiею тiльки рiзницею, що менi наказали стати окремо серед хору i проказали молитву за мрущих та лiтанiю святим з приспiвом: Ora pro ea.[28 - Моли Бога за неi (лат.).]

Четвертого дня вiдбувся маскарад, у якому дуже дивно виявилася чудернацька настоятельчина вдача.

Наприкiнцi вiдправи мене поклали в труну посеред хору. З бокiв поставили свiчки й кропильницю. Накрили мене саваном, вiдправили панахиду, а потiм кожна черниця, виходячи, бризкала на мене свяченою водою, промовляючи: Requiescat in pace[29 - Хай спочине у мирi (лат.).]. Треба знати монастирську мову, щоб зрозумiти, яка погроза мiститься в останнiх словах.

Двi черницi скинули з мене саван i лишили мене, мокру до живого тiла вiд води, якою вони мене облудно покропили.

Одежа висохла на менi: я не мала в що перебратись.

За цiею наругою друга наспiла. Зiбралася громада. До мене поставились, як до окаянницi, намiр мiй визнали за вiровiдступництво, i всiм черницям заборонили пiд страхом непослуху розмовляти зi мною, допомагати менi, пiдходити до мене й навiть торкатися до того, з чого я послугувалася. Цi накази виконували суворо. Коридори в нас вузькi, в деяких мiсцях двое можуть вiд сили розминутись – коли я йшла, а назустрiч менi йшла друга черниця, то вона або повертала назад, або притискалась до муру, пригорнувши рукою покривало й одiж, щоб вони якось не дiткнулися до моiх.

Коли вiд мене треба було щось узяти, я ставила ту рiч додолу, i ii брали ганчiркою. Коли ж менi мали щось дати, то кидали менi. Коли яка черниця мала нещастя доторкнутися до мене, то вважала себе за споганену i йшла сповiдатися та розгрiшуватись до настоятельки. Лестощi, кажуть, ницi й пiдлi.