Жак-фаталіст і його пан

Вона спинила мене, сказала стати зовнi навколiшках; решта громади ввiйшла, дверi зачинились. По вiдправi всi вийшли. Я iх пропустила, пiдвелася за ними останньою – з тiеi хвилини я почала сама себе змушувати до всього, чого вiд мене хотiли. Менi заборонили ходити до церкви, я ж сама собi заборонила ходити до трапезноi й на прогулянку. Я бачила свiй порятунок тiльки в тому, що тут потрiбнi моi таланти i мое впокорення. Рада була б, коли б про мене назавжди так нiби забули, як уже було це впродовж кiлькох днiв. До мене приходило кiлька вiдвiдувачiв, але побачитись менi дозволили тiльки з паном Манурi.

Увiйшовши до приймальнi, я застала його в такому самому станi, як i сама була, коли приймала його посланця, – вiн стояв, схиливши на руки голову, руками спершись на гратки. Я зрозумiла його, не сказала нiчого. Вiн не зважувався нi глянути на мене, нi заговорити.

– Панi, – сказав вiн, – я писав вам, ви прочитали мого листа?

– Одержала, але не читала.

– Так ви не знаете…

– Усе знаю, пане; про свою долю я здогадалась i скорилась iй.

– Як з вами поводяться?

– Покищо не думають про мене, але з минулого я бачу, що готуе менi майбутне. Єдина в мене е розрада – що без надii, яка пiдтримувала мене, не зможу ще раз витерпiти те, що перетерпiла, – помру. Моя провина не з тих, що iх прощають у чернецтвi. Я не прошу в Бога зм'якшити серця тих, на чию волю вiн полишив мене. Прошу тiльки, щоб вiн надав менi сили страждати, порятував вiд розпачу й невдовзi покликав мене до себе.

– Коли б ви були менi рiдна сестра, то й тодi я не зробив би краще… – промовив вiн плачучи.

Серце в нього було чуле. – Панi, – додав вiн, – якщо я зможу в чомусь бути корисний вам, розпоряджайтеся мною. Я побачуся з головою суду, вiн шануе мене, побачуся з вiкарiями i архiепископом.

– Не варто нi з ким бачитись, пане, усе скiнчено…

– А якби вам можна було перемiнити монастир?

– Надто багато е перешкод.

– Яких саме?

– Важко дiстати дозвiл, треба дати новий уклад або старий справити з цього монастиря.

Та й що знайду я в iншому монастирi? Свое незламне серце, невблаганних начальниць, не кращих, нiж тут, черниць, тi самi обов'язки, тi самi покарання. Краще вже тут менi дожити своi днi, тут вони будуть коротшi.

– Але ж ви, панi, зацiкавили багатьох чесних людей. Здебiльшого вони багатi. Вас не затримуватимуть тут, коли ви нiчого звiдси не братимете.

– Мабуть.

– Черниця своiм виходом чи смертю збiльшуе добробут тих, хто залишаеться.