Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

Вони мають вiдпустку тiльки раз на рiк, розповiли доглядачi Джоновi Дулiттловi, коли урядовий корабель зупиняеться бiля мису Стiвена й забирае iх додому в Англiю на шеститижневий вiдпочинок, а замiсть них, поки iх не буде, залишае доглядати за свiтлом двох iнших чоловiкiв

Вони розпитували Лiкаря, чи е в нього якiсь новини з iхнього улюбленого Лондона. Однак вiн змушений був признатися, що також уже давно не бував у цьому мiстi. Тимчасом, поки вони отак розмовляли, до кухнi на маяку залетiв Чипсайд, який шукав Лiкаря.

Мiський горобець прийшов у захват, коли довiдався, що доглядачi також говорять кокнi. І вiн переповiв iм, через Лiкаря, усi останнi плiтки з Воппiну, Лаймхаузу та Ост-iндiйських докiв, а також iз верфей та Лондонського рiчкового судноплавства.

Обидва доглядачi думали, що Лiкар явно божевiльний, коли вiн розпочав розмову з Чипсайдом, цвiрiнькаючи, як горобець. Але з вiдповiдей, якi одержали на своi запитання, переконалися, що в новинах про мiсто, якi розповiдав горобець, не було обману.

Чипсайд сказав, що вираз облич цих двох морякiв-кокнiйцiв – це була найкраща сценка, яку вiн бачив, вiдколи прибув до Африки. І пiсля цього першого вiзиту горобець у вiльний час завжди лiтав на маяк навiдати своiх нових друзiв. Звiсно, вiн не мiг iз ними розмовляти, бо вони обидва не знали гороб’ячоi мови, навiть i гороб’ячого кокнi не знали. Але Чипсайдовi все одно подобалося бути в iхнiй компанii.

– Вони такi гарнi, поряднi, нормальнi християни, – казав вiн.

 – І це такий приемний контраст у порiвняннi з цими мiсцевими язичниками-iдолопоклонниками. І якби ви тiльки чули, як Фред спiвае «Ти ж дивись, щоб могилка моя залишалась завжди зелененька».

Доглядачам маяка було шкода, що Лiкар мае вiд’iжджати, вони не хотiли його вiдпускати, поки вiн не пообiцяв, що приiде до них на обiд наступноi недiлi.

Потiм, коли вони завантажили в його каное ящик з рожевими помiдорами i букет настурцiй, Лiкар з Чап-Чап i Чипсайдом вiдпливли до Фантiппо, а доглядачi махали iм з порогу маяка.

Джон Дулiттл ще не встиг вiдпливти дуже далеко на зворотному шляху до свого поштового вiддiлення, як його перехопив мартин, котрий принiс був йому звiстку про маяк.

– Тепер усе гаразд, Лiкарю? – запитав вiн, описуючи грацiознi кола навколо його каное.

– Так, – вiдповiв Джон Дулiттл, жуючи помiдор. – Чоловiк жахливо вдарився головою при падiннi. Але незабаром усе пройде.