Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Вчора я порадив тобi не писати менi щодня, я i сьогоднi не змiнив своеi думки, так було б краще для нас обох, i раджу тобi це ще раз, i ще наполегливiше, – тiльки, будь ласка, Мiлено, не слухай мене i пиши-таки щодня, бодай кiлька рядкiв, зовсiм коротенькi листи, два рядки, одне, одне слово, але без цього слова я зможу обiйтися, тiльки болiсно страждаючи.

Ф.

(Прага, 21 липня 1920 р.) Середа

Усе-таки мужнiсть дае своi результати.

Перш за все: Гросс, напевно, багато в чому мае рацiю, якщо я правильно його розумiю; на користь його теорii говорить принаймнi те, що я ще живий, – а втiм, якщо враховувати мiй внутрiшнiй баланс сил, я давно вже не житець на цьому свiтi.

Далi: як воно буде потiм – про це зараз не йдеться, ясно тiльки, що вдалинi вiд тебе я можу жити не iнакше, окрiм як цiлком здавшись на страх, довiряючи йому бiльше, нiж вiн того хоче, i роблю я це без будь-якого зусилля, iз захопленням, я наче виливаюся в нього.

Правда твоя, коли, пам’ятаючи про цей страх, ти закидаеш менi мою поведiнку у Вiднi, але страх цей справдi дивний, внутрiшнiх його законiв я не знаю, знаю тiльки його руку на своему горлi, i це справдi найжахливiше, що його я коли-небудь вiдчував або мiг би вiдчути.

Тодi, напевно, виходить, що кожен iз нас живе в шлюбi: ти у Вiднi, я – зi своiм страхом в Празi, i ми обое – не тiльки ти, але i я – марно чiпляемося за наш шлюб. Адже дивись, Мiлено: [одне слово написано нечiтко] якби тодi у Вiднi я тебе до решти переконав (ти була б згодна зi мною аж до кроку, який тебе не переконав), ти б зараз вже не була, попри все, у Вiднi, точнiше кажучи, вже не iснувало б нiякого «попри», а ти просто була б у Празi, i все, чим ти втiшаеш себе в останньому листi, – воно i е розрадою, та й годi.

Адже якби ти вiдразу приiхала до Праги або принаймнi вiдразу б прийняла таке рiшення, це не було б для мене доказом тобi на вигоду – щодо тебе я не потребую жодних доказiв, ти для мене понад усе, ти сама яснiсть i надiйнiсть, – але це було б великим доказом на вигоду менi, а менi нинi його бракуе.

* * *

Отож-бо в лiсi нам постiйно загрожувала негода, але все одно було добре. Давай i далi жити пiд ii загрозою, якщо вже не можна iнакше.

Що переклад опублiкований в «Tribuna»[75 - Ймовiрно, переклад Кафки «Нещастя», що вийшов на сторiнках газети 16 липня 1920 року.