Вальдшнепи

– Про це ти почуеш за якiсь два-три тижнi, – цiлком серйозно сказала Аглая. – А поки що давай i справдi перейдемо на iншу тему.

Вона взяла його голову й положила ii на своi колiна. Карамазов здригнув: приiсний запах духiв i троянд туманив йому мозок. Бiла лапа пiвденного сонця рiзала очi й денна кiмнатна тиша викликала млость. Дмитрiй майже несподiвано для себе почав обережно гладити Аглаiне колiно й, можливо тому, що вона нiяк не реагувала на це, вiн за кiлька хвилин схопив в обiйми ii ноги й, тихо скрикнувши, вп’явся зубами в ii м’яке тiло.

– Що з тобою? – суворо сказала Аглая i з силою вiдштовхнула його вiд себе. – Що з тобою, Дiмi?

Карамазов пiдвiвся. Вiн блукав розгубленими очима по стелi й здавалось, що вiн от-от кинеться на пiдлогу й заб’еться в припадку епiлепсii.

– Що з тобою, Дмитрiй? – промовила Аглая вже ласкавим голосом. – Як ти зважився на такий вчинок?.. І до того з жiнкою, що з нею, порiвняно, так недавно познайомився? Знаеш, я не чекала вiд тебе такоi хоробрости!.

. Чи, може, ти мене прийняв за баришню легкоi поведiнки? Ну?.. Чого ж ти мовчиш?

– Пробач менi! – ледве промовив Карамазов. – Я це зовсiм несподiвано зробив.

Аглая поправила свое рожеве плаття, пiдвелася з канапи й сказала:

– А що буде, як я розповiм про це Ганнi? Ну?

Дмитрiй не вiдповiв. Тодi Аглая пiдiйшла до нього i взяла його обличчя в своi руки:

– Ну, нiчого, – сказала вона. – Я на тебе не ображаюсь. Бiльше того – скажу одверто – менi навiть приемно було, що ти вкусив мене.

Я переконалась, що ти е такий палкий, яким намалювала тебе моя уява. Чуеш?.. Я не ображаюсь!

Карамазову прийшла мисль, що дiвчина просто жартуе з ним. Вона, мабуть, i справдi не проти того, щоб вiн узяв ii, але вiн, Карамазов, страшенно мамулуватий мужчина й не знае, як поводитись iз такими цiкавими жiнками. Треба бути бiльш рiшучим, впертим, i все буде гарно. Вiн узяв ii руку й спитав:

– Ти дозволяеш менi говорити з тобою так, як я того хочу?

– Будь ласка! – кинула Аглая, не одриваючи очей вiд його обличчя.

 – Що ти думаеш менi сказати?

Дмитрiй пiдiйшов до вiкна. За вiкном в абрикосовому саду щось кричала хазяйка подвiр’я, й над одною з ваз дзижчала муха. На лiву вiконницю сiв египетський голуб i протуркотiв свое ласкаве «супруг».

– Ну, я тебе слухаю, – сказала Аглая. – Як ти там хочеш говорити зi мною?

– Бачиш, – почав мамулувато Карамазов i почервонiв. – Я страшенно хотiв би мати… тебе.

Аглая засвистiла.