Процес. Америка

надзвичайно пощастило з вибором. Можливо, всього один, може, два адвокати могли похвалитись такими зв’язками, як доктор Гулд. Проте цi адвокати не переймались отим гуртом колег в адвокатськiй кiмнатi i не мали з ними нiчого спiльного. Натомiсть мали дуже тiснi зв’язки з судовиками. Але докторовi Гулду аж нiяк не було потреби самому ходити до суду, чекати в передпокоях слiдчих, може, тi колись таки з’являться, i, залежно вiд того, який у них настрiй, досягати здебiльшого тiльки позiрного успiху, а то не мати навiть такого.

Нi, К. бачив на власнi очi, як судовики, i то з досить високих ешелонiв, самi приходять до Гулда, охоче дають довiдки, яснi й до-кладнi або принаймнi такi, що iх можна зрозумiти, обговорюють дальший хiд процесу; iнколи iх навiть можна в чомусь переконати, i вони радо засвоюють новi погляди. А втiм, у цьому останньому аспектi на них не можна занадто покладатись: твердо заявивши про свiй намiр висловити новi, прихильнi до звинуваченого мiркування, вони подаються простiсiнько до своiх канцелярiй i наступного дня можуть оголосити в судi постанову геть протилежного змiсту, трактуючи, либонь, звинуваченого з iще бiльшою невблаганнiстю, нiж намiрялися ще до того, як запевнили, буцiмто цiлковито зреклися своiх попереднiх поглядiв. І на те вже нема нiякоi ради, бо сказане вiч-на-вiч – це лише розмова вiч-на-вiч двох людей, вiд якоi годi сподiватись жодних публiчних наслiдкiв, навiть коли й сам адвокат не намагався зберегти прихильнiсть панiв суддiв. З другого боку, не менш слушно, що судовики пiдтримують стосунки з адвокатами, – звичайно, тiльки з тямущими адвокатами, – аж нiяк не з гуманних чи то дружнiх почуттiв, – певною мiрою вони змушенi спiлкуватися з ними. Тут якраз проступае одна з вад правосуддя, що з самого початку утверджувало таемне судочинство. Судовики нiтрохи не пов’язанi з народом, i хоч звичайнi, пересiчнi процеси вони провадять добре, i тi процеси йдуть майже самi собою, лише подеколи потребуючи принагiдного поштовху, – в найпростiших випадках, так само як i в найскладнiших, судовики часто безпораднi: адже змушенi ненастанно, день i нiч утверджувати закон, вони вже не розумiють справжнього сенсу людських взаемин i через те в таких ситуацiях нi в чому не спроможнi розiбратись. Отодi вони йдуть за порадою до адвокатiв, а за ними плентаеться служник iз документами, що доти були такi таемнi.