Я (Романтика)

Я повертаюсь i дивлюся туди, i тодi раптом згадую, що шiсть на моiй совiстi.

…Шiсть на моiй совiстi?

Нi, це неправда. Шiсть сотень,

шiсть тисяч, шiсть мiльйонiв —

тьма на моiй совiстi!!

– Тьма?

І я здавлюю голову.

…Але знову передi мною проноситься темна iсторiя цивiлiзацii, i бредуть народи, i вiки, i сам час…

Тодi я, знеможений, похиляюсь на паркан, становлюся на колiна й жагуче благословляю той момент, коли я зустрiвся з доктором Тагабатом i вартовим iз дегенеративною будiвлею черепа.

Потiм повертаюсь i молитовно дивлюся на схiдню волохату силюету.

…Я гублюсь у переулках. І нарештi виходжу до самотнього домика, де живе моя мати. У дворi пахне м’ятою. За сараем палахкотять блискавицi й чути гуркiт задушеного грому.

Тьма!

Я йду в кiмнату, знiмаю мавзера й запалюю свiчу.

… – Ти спиш?

Але мати не спала.

Вона пiдходить до мене, бере мое стомлене обличчя в своi сухi старечi долонi й схиляе свою голову на моi груди. Вона знову каже, що я, ii м’ятежний син, зовсiм замучив себе.

І я чую на своiх руках ii хрустальнi росинки.

Я:

– Ах, як я втомився, мамо!

Вона пiдводить мене до свiчi й дивиться на мое зморене обличчя.

Потiм становиться бiля тусклоi лямпади й зажурено дивиться на образ Марii. – Я знаю: моя мати i завтра пiде в манастир: iй незноснi нашi тривоги й хиже навколо.

Але тут же, дiйшовши до лiжка, здригнув:

– Хиже навколо? Хiба мати смiе думати так? Так думають тiльки версальцi!

І тодi, збентежений, запевняю себе, що це неправда, що нiякоi матерi нема передi мною, що це не бiльше, як фантом.

– Фантом? – знову здригнув я.

Нi, самеце – неправда! Тут, у тихiй кiмнатi, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю вiд гiльйотини один кiнець своеi душi.

І тодi в твариннiй екстазi я заплющую очi, i, як самець напровеснi, захлинаюсь i шепочу:

– Кому потрiбно знати деталi моiх переживань? Я справжнiй комунар. Хто посмiе сказати iнакше? Невже я не маю права вiдпочити одну хвилину?

Тускло горить лямпада перед образом Марii.

Перед лямпадою, як рiзьблення, стоiть моя зажурна мати. Але я вже нiчого не думаю. Мою голову гладить тихий голубий сон.

ІІ

…Нашi назад: з позицii на позицiю: на фронтi – панiка, в тилу – панiка. Мiй батальйон напоготовi. За два днi я й сам кинусь у гарматний гул. Мiй батальйон на пiдбiр: це юнi фанатики комуни.

Але зараз я не менше потрiбний тут.