Перевтілення

Спочатку вiн хотiв спокiйно та безперешкодно встати, одягнутися та поснiдати, а вже потiм обмiркувати, що робити далi, адже вiн зрозумiв, що у лiжку вiн нi до чого путнього не додумаеться. Вiн згадав, що у лiжку вже не раз вiдчував якийсь легкий, викликаний, можливо, незручною позою бiль, що виявлявся чистою грою уяви, лиш тiльки вiн вставав. І йому було цiкаво, коли розсiеться сьогоднiшнiй морок. Вiн не мав жодного сумнiву, що змiна голосу – усього лиш передвiстя професiйного захворювання комiвояжерiв – важкоi застуди.

Скинути ковдру виявилось просто: достатньо було трохи надути живiт, i вона впала сама. Але далi справа пiшла гiрше, головне тому, що вiн був такий широкий.

Грегору потрiбнi були руки, щоб пiднятися, а замiсть цього у нього було багато маленьких нiжок, якi безперестанку хаотично рухалися i з якими нiяк не вдавалося упоратися. Коли вiн хотiв одну з нiжок зiгнути, вона насамперед випростовувалась; а коли йому нарештi вдавалось виконати цiею ногою те, що вiн задумав, то iншi тим часом, неначе вирвавшись на волю, перебували у болiснiй напрузi.

Спершу вiн хотiв вибратися з лiжка нижньою частиною свого тiла, але ця нижня частина, якоi вiн, до речi, ще не бачив, та й не мiг навiть уявити, виявилась малорухомою; справа йшла повiльно; а коли Грегор нарештi розлютився i вiдчайдушно рвонув уперед, при цьому вибравши невiрний напрям, то сильно вдарився об прути лiжка. Рiзкий бiль переконав його, що нижня частина його тулуба, вiрогiдно, зараз найчутливiша.

Тому вiн спробував вибратися спочатку верхньою частиною тулуба i став обережно повертати голову до краю лiжка. Це йому легко вдалося, i, незважаючи на ширину i вагу свого тiла, Грегор нарештi повiльно посунувся за головою. Проте коли голова перевалилась вже за край лiжка i повисла, йому стало страшно так само рухатися далi. Адже якби вiн все ж таки впав, то тiльки дивом не пошкодив би голови. А втрачати свiдомiсть тiеi митi було не можна нi в якому разi; краще б залишитися в лiжку.

Однак трохи вiдпочивши вiд такого напруження, вiн зайняв попередне положення i побачив своi лапки, якi метлялися ще несамовитiше, та не змiгши впоратися iз таким безладом, знову наказав собi нi в якому разi не залишатися в постелi, оскiльки найкраще рiшення – ризикнути усiм заради найменшоi надii на звiльнення вiд лiжка. Водночас вiн не забував нагадувати собi, що вiд спокiйних роздумiв користi набагато бiльше, нiж вiд запального вiдчаю.