Фауст

]

Тобi наказуе пiдлiзти

І на порозi знак прогризти

Там, де оливи вiн полив, —

За дiло ж, ну, без зайвих слiв!

Он закрутка чаклунська, бачиш, скраю?

Я через неi тут сидiти маю;

Гризни! Ще раз, i всьому край! —

Ну, Фаусте, спи i поки що бувай!

Ф а у с т

(прокинувся)

Це що ж, я знов в оману дався?

Знов духiв рiй без слiду зник,

Почезла чортова мана вся,

Та й пудель теж кудись утiк!

КАБІНЕТ ФАУСТА[28 - Початок сцени написано 1800–1801 рр., решта була вже в первiсному фрагментi («Пра-Фаустi»).

]

Ф а у с т   i   М е ф i с т о ф е л ь.

Ф а у с т

Хто там? Заходь! Чи ж мук iще не досить?

М е ф i с т о ф е л ь

Це я.

Ф а у с т

Заходь!

М е ф i с т о ф е л ь

Хто хоче, тричi просить.

Ф а у с т

Заходь же!

М е ф i с т о ф е л ь

От за це люблю;

Дiйдем до злагоди ми духом.

Дивись, яким прийшов я зухом:

В червець убрався, в блаватас[29 - …В червець убрався, в блаватас… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова матерiя.

За народною легендою, Мефiстофель ходив iз Фаустом у чернечому перевдязi; пiзнiше, коли вертепна комедiя про Фауста поширилась у католицьких краях, Мефiстофель фiгурував у нiй уже в багатому свiтському вбраннi.],

Плащем обвинувся едвабним,

Вдяг капелюх з пером привабним

Ще й шпагу замашну припас.

Послухай дружньоi поради,

Вдягни й собi такi наряди,

Покинь нiкчемнi заняття, —

Узнаеш, що таке життя.

Ф а у с т

Шкода менi в тi шати убиратись,

Турбот життя й на них лежить печать.

Я застарий, щоб тiльки гратись,

Замолодий, щоб не бажать.

Чого ж менi од свiту ждати?

І що той свiт спроможний дати?

Страждай, терпи! Терпи, страждай! —

Цей спiв я чую щохвилини,

І щогодини, i щоднини

Усе життя – iз краю в край.

Прокинуся уранцi – i тривога,

Печаль гiрка мене уже тiснить,

Що весь цей день не дасть менi здiйснить

Нi одного бажання, нi одного…

Найменший проблиск щастя враз

Вiд злоi критики погасне,

Зникае видиво прекрасне

За тисяччю гидких гримас…

Нiчною зрадною добою

Я в лiжко з острахом iду —

І тут менi нема спокою

Од снiв, що сняться на бiду.

А Бог той, що живе в менi

І сили збуджуе духовнi,

Громадить iх бентежно в глибинi,

Та вийти не дае назовнi.

Онавiснiв менi тягар буття —

Я кличу смерть, ненавиджу життя.