Фауст

47

Це що, решето? – Коскiномантiя (ворожiння на сито чи решето) була поширена з найдавнiших часiв серед рiзних народiв, у тому числi i в дореволюцiйнiй Росii та в Украiнi. Особливо часто застосовувалась ця ворожба для пiзнання вбивць i злодiiв.

48

Який чудовий вид одкрили / Свiчада чари тут очам! – Фауст бачить у дзеркалi образ Гелени.

49

Та, бачу, ви не з копитом. / Та й де ж це вашi вiрнi круки? – Круки вважались невiд’емним атрибутом чорта (пор. появу вiсникiв-крукiв до Мефiстофеля в IV актi другоi частини трагедii).

Серед усiх германських народiв було також здавна поширене повiр’я, що чорт кривий i мае замiсть однiеi ноги кiнське копито.

50

Як досягти / До десяти? – Сам Гете смiявся з коментаторiв що намагалися розшифрувати «таемничий смисл» вiдьомськоi таблицi множення, яка насправдi е сатирою на мiстичну «символiку чисел».

51

…Те «три в однiм i в трьох одно». – Висмiювання християнського догмата «триединоi сутности Бога».

52

Ну, буде вже, метка Сивiлло! – Сивiлла – вiщунка в стародавнiй Грецii й Римi.

53

І скоро вчуеш ти в солодкому томлiннi, / Як грае у тобi скакунчик Купiдон. – Купiдон (Амур) – у римлян бог кохання, що зображувався крилатим хлопчиком iз луком i стрiлами.

54

Сцена написана до 1775 р.

55

Гарна панно! Не вiдмовте в честi… – Панна (Fr?ulein) – звертання в тi часи лише до осiб дворянського походження. Маргарита (Гретхен) – з мiщан (бюргерiв).

56

Говориш ти, мов Ганс Ласiй… – Типiзуюче власне iм’я (пор. донжуан, ловелас). Пане магiстре Похвальний… – Іронiчне типiзуюче власне iм’я (в оригiналi – Mein Herr Magister Lobesan).

57

Написано 1775 р.

58

Був вiрний коханцi завше / Славетний Фульський цар… – Пiсня про Фульського царя була спершу написана незалежно вiд «Фауста» (1774 р.). Фуле (Ultima Thule) – римська назва якоiсь краiни на пiвнiч вiд Британii, очевидно, Ісландii.

59

Написано 1755 р.

60

А в нашоi церкви добрий шлунок, / Вже скiльки царств вона пожерла, / А ще з переiду не вмерла… – Вислiв, запозичений iз антикатолицькоi полемiчноi лiтератури доби Реформацii.

61

Написано до 1775 р.

62

Коли б хоч посвiдку менi! – Анахронiзм, як i дальша згадка про газету: в XVI ст. ще не було нi метрик, нi посвiдчень про смерть.

63

…Як паювали луп мiж нами, вояками, / Припала дещиця й менi».