Рілла з Інглсайду

На титульнiй сторiнцi газети «Щоденнi Справи» великий чорний шрифт заголовку повiдомляв про вбивство якогось ерцгерцога Фердинанда чи як там його в мiстi з чудернацькою назвою Сараево, але Сьюзан такi неiстотнi речi не цiкавили. Вона шукала щось справдi суттеве. Ах, он воно – «Короткi записки з Глен Сент Мерi». Сьюзан всiлася зручнiше, читаючи вголос кожну нотатку, аби отримати максимальне задоволення.

Панi Блайт та ii гостя, панна Корнелiя, так кликали панi Маршал Елiот, торохкотiли бiля вiдкритого вiкна, яке виходило на веранду.

Крiзь вiкно пробивався холодний чудовий бриз, чувся подув ароматiв iз саду, а з кутка, де звисали винограднi лози, долинало чарiвне веселе вiдлуння смiху та розмов Рiлли, панни Олiвер та Волтера. Де була Рiлла Блайт, там лунав смiх.

У вiтальнi був ще один мешканець, вiн скрутився калачиком на пiдстилцi. За ним не потрiбно було пильнувати, адже вiн був доволi самостiйним, до того ж його вирiзняло те, що то була едина жива iстота, яку Сьюзан справдi ненавидiла.

Усi коти незбагненнi, але Доктор-Джекiл-та-пан Гайд – коротко «Док», був ще бiльш незбагненним. У ньому ховалися двi особистостi, або, як клялася Сьюзан, у нього вселився диявол. Передовсiм було щось таемниче в самiй його появi. Чотири роки тому Рiлла Блайт мала дорогоцiнне любе кошеня, бiле, як снiг, з потiшним чорним кiнчиком хвостика, якого назвали Джек Морозець. Сьюзан його не злюбила, хоча вона й не могла пояснити, чому.

– Я Вам слово даю, панi лiкарко, люба, – зловiсно сказала тодi вона, – вiд того кота добра не буде.

– Чому ти так думаеш? – спитала панi Блайт.

– Я не думаю… я знаю, – оце й уся вiдповiдь, якоi ii удостоiла Сьюзан.

Для решти мешканцiв Інглсайду Джек Морозець був улюбленцем. Вiн був дуже чистим, добре доглянутим, на його бiлiй красивiй шерстi не було жодноi плямки чи цятки; вiн знав безлiч принадних способiв муркання й лестощiв, а ще був дуже чесним.

А тодi в Інглсайдi сталася трагедiя домашнього масштабу. У Джека Морозця з’явилися кошенята.

Марно намагатися описати трiумф Сьюзан. Хiба вона не наполягала, що той кiт облудливий, знущаеться й заманить iх в якусь пастку? От i самi переконалися!

Рiлла залишила собi одне дуже гарне кошенятко з надзвичайно гладким глянсовим темно-жовтим хутром iз помаранчевими смужками та великими атласними золотистими вушками.