Рілла з Інглсайду

Я знаю, де в чистiй коморi Корнелii лежить горщик з гусячим жиром, такий з жодним витонченим кремом на свiтi не зрiвняеться! Я намащу тобi на ногу перед сном.

Гусячий жир на п’ятки! Ось чим закiнчилася перша вечiрка, перший кавалер i перший романтичний вечiр пiд мiсячним свiтлом!

Рiлла перестала плакати, явно невдоволена тим, що намарне проливала сльози i й у смиренному вiдчаi пiшла спати до лiжка Мерi Венс. За вiкном на крилах вiтру прилетiв похмурий свiтанок. Капiтан Йосiй таки дотримав свого слова й вивiсив державний прапор Великобританii на маяку Чотирьох Вiтрiв.

Вiн розвивався на сильному вiтрi пiд захмареним небом, наче доблесна непереможна провiдна зоря.

V. Шелест кроку

Рiлла бiгла через залитий сонцем розкiшний кленовий гай за Інглсайдом до улюбленого закутка Веселковоi Долини. Вона сидiла на вкритому мохом каменi серед папоротi, пiдперши руками пiдборiддя, i байдуже дивилася вперед на блискуче блакитне небо серпневого пообiддя… таке блакитне, мирне, незмiнне, воно наче зависло над долиною ще з тих солодких останнiх днiв лiта, якi збереглися в ii пам’ятi.

Вона хотiла побути на самотi… все обдумати… звикнути, якщо можливо, до нового свiту, у який ii, схоже, раптово й повнiстю пересадили, збивши з пантелику. Вона була… чи могла вона бути… тою Рiллою Блайт, яка шiсть днiв тому танцювала на маяку Чотирьох Вiтрiв… всього- на-всього шiсть днiв тому? Рiллi здавалося, що за цi шiсть днiв вона пережила бiльше, нiж за все свое життя… i якщо твердження, що ми «повиннi рахувати час за кiлькiстю ударiв серця»[10 - Цитата з вiрша Фiлiпа Бейлi «Фестус» (англ.

«Festus») – прим. пер.], правильне, то Рiлла мала рацiю. Того вечора всi надii, страхи, трiумфи й приниження здавалися далеким вiдлунням минулого. Невже вона справдi плакала тiльки тому, що про неi забули, що довелося йти додому з Мерi Венс? Ох, сумно думала собi Рiлла, якими банальними, абсурдними тепер були причини ii слiз. Зараз вона могла плакати з власноi волi… але не плакатиме… вона не повинна. Як там сказала мама, дивлячись на неi, своiми блiдими вустами й болiсним поглядом, якого Рiлла в неi нiколи не бачила:

«Коли жiнкам смiливостi бракуе

Безстрашнi будуть ще чоловiки?[11 - Уривок з вiрша Кейт Гуд «Донька Калеба» («Caleb’s Daughter») (1914) (прим. пер.).]»

Так, правда.