Рілла з Інглсайду

Вони проводитимуть зустрiчi… без жодних смаколикiв… Рiлла знала, щодо цього доведеться серйозно сваритися з Олiвiею Кiрк… але все потрiбно робити по-дiловому… впорядковано. Їi книгу для записiв потрiбно перефарбувати в бiлий i намалювати на обкладинцi Червоний Хрест… i добре було б зробити якусь унiформу, аби мати що одягати на концерти, якi вони повиннi органiзовувати, щоб збирати пожертви… щось просте, але гарне.

– Ти прошила верхнiй край простирадла з одного боку, а нижнiй край – з iншого, – мовила Дi.

Рiлла взялася проти й зловила себе на думцi, що вона ненавидiла шиття.

А керувати Молодiжним Червоним Хрестом буде значно цiкавiше.

Тим часом на горiшньому поверсi панi Блайт розказувала:

– Сьюзан, а пам’ятаеш той день, коли Джем пiдняв своi маленькi рученята й назвав мене «ма»… перше слово, яке вiн намагався вимовити?

– З цим щасливим дитинчам Ви не можете згадати нiчого, що б я не пам’ятала аж до смертi, – мрiйливо вiдповiла Сьюзан.

– Сьюзан, я й досi думаю про той вечiр, коли вiн плакав за мною.

Йому було лише кiлька мiсяцiв. Гiлберт не хотiв, щоб я до нього iшла… казав, що з дитиною все добре, йому тепло, що так в нього з’явиться погана звичка. Але я пiшла… взяла його на руки… i вiдчула, як мiцно його ручки обплели мою шию. Сьюзан, якби я не пiшла тiеi ночi, двадцять один рiк тому, не взяла дитинку, яка так за мною плакала, я б не могла зустрiти завтрашнiй ранок.

– Не знаю, як, але нам доведеться з цим змиритися, панi лiкарко, люба. Тiльки не кажiть менi, що то буде останне прощання.

Вiн повернеться у вiдпустку, навiть не встигне за океан полетiти, правда?

– Сподiваемося, але ми не певнi. Я мирюся з думкою, що нi, аби не розчаровуватися ще бiльше. Сьюзан, я налаштована посилати свого хлопчика завтра з усмiшкою на обличчi. Не хочу, аби вiн iхав, згадуючи слабку матiр, у якоi не вистачило хоробростi вiдправити його, хоч йому вистачило хоробростi пiти. Сподiваюся, нiхто з нас не плакатиме.

– Я не плакатиму, панi лiкарко, люба, будьте певнi. Але зможу я усмiхнутися чи нi, то вже залежить вiд Всевишнього, але в животi в мене точно все стиснеться.

Ще залишилося мiсця для фруктового пирога? А для пiсочного печива? А фаршированого пирога? Та благословенна дитина не повинна страждати вiд голоду, байдуже, буде в тому Квебеку що iсти чи нi. Здаеться, усе змiнилося так швидко, правда? Навiть старий кiт у будинку пастора помер. Востанне дихнув за чверть до десятоi минулого вечора. Кажуть, Брюсовi його смерть розбила серце.