Веселкова Долина

Мурахи – СТРАШЕННО цiкавi iстоти!

– Якими, певно, хорошими були усi цi люди, яких тут поховано, – сказала Уна, читаючи давнi панегiрики. – Здаеться, на всьому цвинтарi немае нiкого поганого. Зрештою, методисти, певно, набагато кращi за пресвiтерiанцiв.

– Може, методисти просто ховають поганих людей так само як котiв, – припустив Карл. – Може, вони просто не переймаються тим, щоб узагалi приносити iх на цвинтар.

– Дурницi, – вiдказала Фейт. – Люди, похованi тут, були нiчим не кращi за решту, Уно. Та коли хтось помирае, про нього можна говорити тiльки хороше, бо iнакше його привид повернеться й буде тебе переслiдувати.

Менi про це розповiла тiтка Марта. Я спитала тата, чи це правда, а вiн просто глянув наче крiзь мене й пробурмотiв: «Правда? Правда? А що е правда? Що Є правда, о, глузливий Пiлате?»[7 - Алюзiя на Бiблiю (Євангелiе вiд Івана 18:38) (прим. пер.).] Тож я й вирiшила, що це таки правда.

– Цiкаво, чи не повернеться з того свiту привид пана Алека Дейвiса й не почне мене переслiдувати, якщо я кину камiнь в урну на його надгробку? – запитав Джеррi.

– Тебе буде переслiдувати панi Дейвiс, – захихотiла Фейт. – Вона дивиться на нас у церквi так, нiби кiшка на мишей. Минулоi недiлi я покривлялася до ii племiнника, а вiн скорчив гримасу менi у вiдповiдь, i бачили б ви, як вона на нього глянула! Закладаюся, що, як тiльки вони вийшли з церкви, вона дала ЙОМУ добрячоi прочуханки. Я i до неi кривлялася б, але панi Елiот сказала менi, що ii в жодному разi не можна ображати.

– Подейкують, що Джем Блайт одного разу показав iй язика, i вiдтодi вона нiколи не лiкувалась у його тата, навiть коли ii чоловiк помирав, – сказав Джеррi. – Цiкаво, якi ж вони – тi Блайти?

– З вигляду вони менi сподобалися, – мовила Фейт. Пасторськi дiти були на станцii того дня, коли приiхали молодшi Блайти. – А ОСОБЛИВО менi сподобався Джем.

– У школi кажуть, що Волтер – справжне дiвчисько, – сказав Джеррi.

– Я в це не вiрю, – вiдповiла Уна, яка вважала Волтера дуже вродливим.

– Ну, зате вiн пише вiршi. Минулого року вiн здобув нагороду за свiй вiрш – про це менi розповiв Бертi-Шекспiр Дрю. Мати Бертi думала, що нагорода мала дiстатися ЙОМУ, бо ж у нього таке iм’я, але Бертi сказав, що, хоч як би його не назвали, вiн не змiг би писати вiршi навiть для порятунку своеi душi.

– Гадаю, ми познайомимося з ними, як тiльки вони почнуть ходити до школи, – замислено мовила Фейт. – Сподiваюся, дiвчата виявляться хорошими.