Веселкова Долина

Бо бiльшiсть тутешнiх дiвчат менi не подобаються. Навiть тi, що здаються милими й приемними, – такi млявi й капризнi! Але двiйнята Блайт виглядають веселими. Я гадала, що двiйнята завжди схожi одне на одного, а вони – рiзнi. Думаю, рудоволоса буде наймилiшою.

– Менi сподобалась iхня мама, – зiтхнула Уна. Уна заздрила дiтям, якi мали маму. Їй було лише шiсть, коли ii мати померла, та в неi залишилися дуже дорогоцiннi спогади, якi вона плекала у своiй душi, наче скарби, – спогади про обiйми в сутiнках, ранковi iгри, люблячi очi, нiжний голос i найсолодший, найвеселiший смiх.

– Кажуть, вона не така, як iншi люди, – сказав Джеррi.

– Панi Елiот каже, що це тому, що вона так нiколи й не виросла, – пояснила Фейт.

– Але ж вона вища за саму панi Елiот!

– Так, так, але в душi – панi Елiот каже, що панi Блайт у душi – досi маленька дiвчинка.

– Що це так пахне? – перебив Карл, принюхуючись.

Тепер вони всi почули цей запах. Найприемнiший у свiтi запах линув у спокiйному вечiрньому повiтрi з невеличкоi лiсистоi долини за пагорбом, на якому стояв дiм пастора.

– Вiд цього запаху менi хочеться iсти, – сказав Джеррi.

– А в нас на вечерю був тiльки хлiб iз мелясою, а на обiд – наша холодна «одноманiтнiсть», – жалiбно мовила Уна.

Тiтка Марта мала звичку на початку тижня варити великий шматок баранини й подавати ii кожного дня – холодну й жирну, – аж доки вона не закiнчувалася. Цiй стравi Фейт у хвилину натхнення дала ймення «одноманiтнiсть», i вiдтодi в пасторському домi ii незмiнно називали лише так.

– Ходiмо подивимося, звiдки долинае цей запах, – сказав Джеррi.

Вони усi пiдвелися, весело, нiби маленькi цуценята, пробiглися галявиною, перелiзли через паркан i помчали вниз по вкритому мохом схилу, слiдуючи за тим принадним запахом, що з кожним кроком ставав дедалi сильнiшим. За кiлька хвилин вони захекано спинились у святая святих Веселковоi Долини, де юнi Блайти саме збиралися проказувати молитву й приступати до iжi.

Пасторськi дiти сором’язливо зупинилися.

– Гадаю, я знаю, хто ви, – мовила вона. – Ви з пасторського дому, чи не так?

Фейт кивнула, i на щоках у неi з’явились ямочки.

– Ми почули запах вашоi форелi, i нам стало цiкаво, що тут вiдбуваеться.

– Сiдайте з нами й допоможiть нам ii з’iсти, – запропонувала Дi.